ДЕПОЗИТ (лат. depositum — відкладене) — грошові кошти або цінні папери, що розміщуються для зберігання у кредитних установах (банках), або грошова сума (цінні папери), яка виступає як завдаток боржника з подальшою передачею кредиторові. Банківські Д. є джерелом формування позичкового капіталу, який використовується банками для надання кредитів (див. Банківські операції). Банківські установи виплачують вкладникам певні відсотки. В українській банківській системі використовують такі види Д.: 1) за терміном дії: а) Д. до запитання, що повертаються на першу вимогу клієнта (переважають у структурі Д. юридичних осіб — 60%, займають незначне місце у структурі Д. фізичних осіб — 12%); б) термінові, що вносяться на визначений термін (1, 3, 6, 12 міс і більше) під вищий відсоток; 2) за клієнтами: а) Д. фізичних осіб; б) Д. юридичних осіб (переважають у загальному обсязі депозитного портфеля); 3) за валютою: а) Д. у національній валюті (характеризуються більшими відсотками); б) Д. у іноземній валюті. Банки України практикують також умовні Д. — грошові кошти, які повертаються вкладникові з настанням умов, зазначених у депозитному договорі (досягнення повноліття, закінчення навчання, шлюб тощо). Д. може підтверджуватися відповідним сертифікатом. Депозитний сертифікат — свідоцтво кредитної установи (банку-емітента) про депонування грошових коштів, яке підтверджує право власника на одержання після закінчення терміну суми Д. і відсотків за нього. Депозитні сертифікати видаються: строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. Депозитні сертифікати призначені головним чином для суб’єктів господарювання. Привабливість сертифіката полягає в тому, що він може бути переданий одним власником іншому, ціна його на момент передачі залежить від обсягу вторинного ринку, терміну погашення сертифіката і поточної відсоткової ставки за фінансовими інструментами подібного класу. Існує також Д. гарантійний — сума грошей, що являє собою частину загальної вартості ф’ючерсного контракту або певну незмінну суму, яку повинен сплатити член біржі розрахунковій палаті, а клієнт — брокеру у момент реєстрації контракту. Регламентування правил формування Д. здійснюється шляхом упровадження депозитної політики держави. З метою запобігання інфляції та зростанню надмірної грошової маси (див. Гроші) держава (в особі НБУ) встановлює обмеження на відкриття поточних рахунків окремим небанківським установам — так звана консервативна політика сильного державного регулювання депозитних установ. З метою стимулювання підвищення економічної активності держава послаблює депозитну дисципліну, проводячи ліберальну депозитну політику. Фармацевтичне підприємство може розглядати Д. як джерело додаткових фінансових ресурсів, оскільки тимчасово вільні кошти, розміщені на Д. під певний відсоток, є елементом доходу від його фінансової діяльності.
Банковская энциклопедия / Под ред. С.И. Лукаш, Л.А. Малютиной. — Днепропетровск, 1994; Coleman A. The Financial Management of Financial Institutions. — 1966; Swanson M. The Monetary Process; Essentials of money and Banking. — Boston, 1974.