ЗАСТАВА

ЗАСТАВА — засіб забезпечення зобов’язань, що полягає у перерахуванні боржником кредитору певної суми коштів або передачі майнових прав, із вартості яких кредитор має право задовольнити свої вимоги у випадку невиконання боржником зобов’язань. З. на основі договору чи закону оформлюється заставним зобов’язанням (у разі іпотечної З. — заставним свідоцтвом, заставним листом). Заставне зобов’язання — документ, що надається кредитору позичальником на підтвердження права використання заставного майна у випадку невиконання боржником зазначених в угоді зобов’язань. Цей документ містить вид зобов’язання (грошове, речове, іпотечне), обсяг або частину З., терміни та порядок одержання З. Предметом З. може бути рухоме (товарно-матеріальні цінності, запаси, готова продукція) та нерухоме майно (іпотечна З. — З. землі, будівель, у т.ч. житлових будинків, виробничих комплексів), майнові права (цінні папери, ліцензії, патенти та інші нематеріальні активи). Суб’єктами З. є: а) заставодавець — боржник, який надає З. як гарантію повернення отриманих коштів (див. Гарантія); б) заставоотримувач — кредитор, який отримав З. як забезпечення зобов’язань боржника (як заставоотримувачі найчастіше виступають банки, у випадку іпотечної З. — іпотечні банки). Іпотечні кредити, що передбачають З. у вигляді нерухомості, є найбільш надійними з точки зору банків, але проблематичними для вітчизняних ФП, оскільки нерухомість останніх є низьколіквідною. Більш реальним видом З. для ФП є ЛП.

Банковская энциклопедия / Под ред. С.И. Лукаш, Л.А. Малютиной. — Днепропетровск, 1994; Закон України «Про заставу» від 02.10.1992 р. // Відомості ВР України. — 1992. — № 47.