ЧУМА

ЧУМА (лат. pestіs) — гостре карантинне інфекційне захворювання, що належить до групи природно-осередкових інфекцій, супроводжується вираженою інтоксикацією і температурною реакцією, сепсисом. Ч. діагностується майже в 50 країнах світу. Протягом двох останніх тисячоліть Ч. забрала величезну кількість життів під час декількох пандемій, зачепивши безліч країн більшості континентів. Лише в 1990 р. на Ч. хворіли в 17 країнах світу 1250 чоловік, з них 137 померли (≈11%). На території СНД існують: середньоазіатський рівнинний, котрий займає великі простори піскових пустель, високогірний середньоазіатський, прикаспійський, уральський, кавказький, забайкальський, тувинський, алтайський (гірський) природні осередки Ч. В Україні немає природних осередків Ч., а зареєстровані випадки захворювання були «завізними». Збудник Ч. — Yersіnіa pestіs (відкрили французький учений А. Йерсен і японський учений С. Китазато в 1894 р. незалежно один від одного) — паличкоподібний, нерухомий мікроорганізм, який не утворює спор. Як типовий зооноз Ч. патогенна для багатьох тварин (близько 353 видів), у яких вона виявляється гострою і хронічною формами (в період сплячки тварин). Залежно від сприйнятливості і перебігу інфекції усіх тварин розділяють на 2 групи: основні (ховрашки, бабаки, піщанки, тушканчики, тарабагани та ін.) і другорядні джерела збудника. Серед тварин Ч. передається частіше блохами виду Ceratophyllus tesguorum і Neopsylla setosa, які, напившись крові хворої тварини, залишаються заразними протягом декількох місяців. Заражена блоха може бути носієм збудника практично усе своє життя. Спалахи Ч. серед диких гризунів звичайно бувають улітку. Людина може заразитися всіма можливими способами (трансмісивним, аліментарним, повітряно-крапельним, контактним). Сприйнятливість людини до чумного мікроба майже тотальна.

Клінічні ознаки захворювання Ч. з’являються в людини після інкубаційного періоду, що триває від 1 до 6 днів. Залежно від місця локалізації розрізняють шкірну, бубонну, кишкову, первинно-септичну, повторно-септичну, первинно-легеневу і повторно-легеневу форми. Хвороба починається гостро, без продромального періоду: температура тіла підвищується до 39–40 °С, з’являється сильний головний біль, запаморочення, нудота, блювання. Обличчя бліде, виражає страждання, жах (facіes pestіs), риси обличчя загострені, під очима виникають темні кола. У випадках тяжкої інтоксикації розвиваються множинні петехії і геморагічні ураження капілярів. Бубонна форма починається гострою гарячкою, збільшенням регіональних лімфатичних вузлів, різко болісних і спаяних з прилеглою тканиною і шкірою — чумні бубни. Захворювання супроводжується загальною вираженою інтоксикацією з ураженням нервової, серцево-судинної систем і триває протягом 15–18 днів. З ускладнень особливе значення має ураження дихальних шляхів (при прориві бактерій з лімфатичного вузла в кров), що викликає так звану повторно-легеневу форму Ч. Шкірна форма Ч. пов’язана з утворенням на місці укорінення збудника при укусі зараженої блохи пухирця, наповненого сіруватою рідиною, що потім або розсмоктується, або перетворюється на виразку. Первинно-легенева форма Ч. розвивається при зараженні через повітря (із дрібними бризками при кашлі або розмові хворого Ч.), перебігає найтяжче і швидкоплинно. Стан хворого швидко погіршується, і вже до кінця першої доби з’являється марення, пульс слабшає, при відкашлюванні виділяється сильне кров’янисто-пінисте мокротиння. Загибель хворого при первинно-легеневій формі Ч. настає звичайно протягом двох-трьох діб. Після перенесеного захворювання розвивається напружений імунітет.

Лабораторна діагностика ґрунтується на результатах: бактеріологічних досліджень мазків на предметному склі, приготовлених з пунктату бубону, карбункула, виділень виразок на шкірі, а при легеневій чумі — зі слизу ВДШ; біологічних досліджень зараження досліджуваним матеріалом морських свинок, мишей. За наявності збудника в інокульованому матеріалі піддослідні тварини гинуть на 3–9 добу. Під час дослідження відображень з органів на предметному склі звичайно виявляють чумні мікроби. З органів експериментальних тварин роблять мазки-відбитки і посів на живильні середовища; серологічних досліджень: РН, спрямованої на виявлення антитіл чи антигена; реакції імунофлуоресценції, непрямої гемаглютинації, імуноферментного аналізу і фагодіагностики.

Для лікування Ч. застосовують антибіотики. Найчастіше застосовують антибіотики тетрациклінового і стрептоміцинового ряду. При бубонній формі Ч. антибіотики вводять по 500 000 ОД 3 рази на добу протягом 5 днів, а при септичній і легеневій формах — у тих же дозах 4 рази на добу. При двох останніх формах слід надавати перевагу комбінованому застосуванню антибіотиків. Нині все більше використовують антибіотики широкого спектра дії. В осередках Ч. проводять негайну антибіотикопрофілактику. Усім, хто безпосередньо спілкувався з хворим, призначають антибіотики за такою ж схемою, як при бубонній формі Ч., а всім, хто проживає в даному населеному пункті, антибіотики призначають у тих же дозах, як і при бубонній формі, але 2 рази на добу.

Для проведення специфічної профілактики використовують живу протичумну вакцину підшкірно чи нашкірно. В осередку Ч. (населеному пункті) активну імунізацію проводять населенню усіх вікових груп. Ч. належить до так званих конвенційних хвороб, тому всі заходи проводять відповідно до міжнародних вимог, на основі яких розробляють національні накази, правила санітарної охорони території від завезення і поширення карантинних та інших інфекцій. Хворого на Ч. негайно госпіталізують в інфекційне відділення, а всіх, хто спілкувався з ним і має «сигнальну» симптоматику, розміщають у провізорному госпіталі; усіх, хто мав контакт із трупами померлих, їхнім одягом, але без будь-якої симптоматики, розміщають в ізоляторі. За ізольованими здійснюють медичний нагляд протягом 6 днів. У цей період їм проводять курс екстреної антибіотикопрофілактики. В осередку, де був виявлений хворий, проводять завершальну дезінфекцію, дератизацію і дезінсекцію. У природному осередку санепідслужба здійснює постійний нагляд за видовим складом і чисельністю гризунів та блох, які паразитують на них. У випадку виявлення ознак епізоотії (див. Епізоотія) проводять широкі заходи щодо знищення теплокровних хазяїнів збудника і його переносників. Поховання померлих людей проводять з дотриманням відповідного режиму.

Руководство к зоонозам / Под. ред. В.И. Покровського. — Л., 1983; Епідеміологія з основами медичної паразитології / За ред. проф. К.М. Синця, проф. В.М. Гиріна. — К., 2001.