ПОПУЛЯЦІЯ

ПОПУЛЯЦІЯ (лат. populus — народ, населення) — сукупність осіб одного виду, яка протягом тривалого часу займає певний простір і відтворює себе протягом декількох поколінь. При описі П. чи їх порівнянні між собою використовують цілу низку генетичних характеристик: поліморфізм, гетерозиготність, коефіцієнт інбридингу, асоціацію генів, генетичні відстані. П. називається поліморфною за даним локусом, якщо в ній зустрічається два чи більше алелей. Якщо локус представлений єдиним алелем, говорять про мономорфізм. Досліджуючи багато локусів, можна визначити серед них частку поліморфних, тобто оцінити ступінь поліморфізму, що є показником генетичного розмаїття П. Важливою генетичною характеристикою П. є гетерозиготність — частота гетерозиготних осіб у П. Вона відбиває також генетичне різноманіття. За допомогою коефіцієнта інбридингу оцінюють поширеність близькородинних схрещувань у П. Частоти алелів різних генів можуть залежати одна від одної, що характеризується коефіцієнтами асоціації. Різні П. відрізняються одна від одної за частотою алелів. Для кількісної оцінки цих розбіжностей запропоновані показники, які називаються генетичними відстанями.

Різні популяційно-генетичні процеси по-різному впливають на ці параметри: інбридинг приводить до зменшення частки гетерозиготних осіб; мутації і міграції збільшують, а дрейф зменшує генетичну розмаїтість П.; добір змінює частоти генів і генотипів; генний дрейф збільшує, а міграції зменшують генетичні відстані і т.п. Знаючи ці закономірності, можна кількісно досліджувати генетичну структуру П. і прогнозувати її можливі зміни. Цьому сприяє солідна теоретична база популяційної генетики — популяційно-генетичні процеси, математично формалізовані та описані рівняннями динаміки. Для перевірки різних гіпотез про генетичні процеси в П. розроблені статистичні моделі та критерії. Використовуючи ці підходи і методи дослідження П. людини, тварин, рослин і мікроорганізмів, можна вирішити багато проблем еволюції, екології, медицини, фармакології, селекції тощо.

У сучасній біології П. розглядається як елементарна одиниця процесу еволюції, здатна реагувати на зміни середовища перебудовою свого генофонду. Термін П. вживають також стосовно яких-небудь груп клітин і в антропології.

Айала Ф., Кайгер Дж. Современная генетика: В 3 т. / Пер. с англ. — М., 1988. — Т. 3; Бочков Н.П. Клиническая генетика. — М., 1997; Инге-Вечтомов С.Г. Генетика с основами селекции. — М., 1989; Медицинская генетика / Под ред. Н.П. Бочкова. — М., 2001.