ПЛАСТИЧНІ МАСИ

ПЛАСТИЧНІ МАСИ, полімери — матеріали, основою яких є природні або штучні ВМС (полімери). П.м. притаманний ряд властивостей: легкість, міцність, еластичність та ін. Головними компонентами П.м. є: зв’язувальна речовина — полімер (ефіри целюлози, фенолоформальдегідні смоли, казеїн та ін.), пластифікатори (дибутилфталат, трикрезилфосфат та ін.), наповнювачі (азбест, скляне волокно, деревне борошно та ін.), речовини, що прискорюють процес полімеризації або поліконденсації, барвники, пороутворювачі, стабілізатори, отверджувачі, газоутворювачі. П.м. класифікують за: природою зв’язувальної речовини (П.м. на основі продуктів поліконденсації, продуктів полімеризації, видозмінених природних полімерів, природних і нафтових асфальтів і смол); за складом (прості й композиційні); фізико-механічними властивостями (тверді, напівтверді й м’які); термічними властивостями (термореактивні й термопластичні); структурою (однорідні або ненаповнені й неоднорідні або наповнені). До П.м. на основі продуктів поліконденсації належать фенопласти, поліаміди, поліепоксиди, поліуретани, амінопласти, кремнійорганічні пластики, поліефіри. П.м. цього типу мають гарні електроізоляційні властивості, підвищену теплостійкість. До П.м. на основі продуктів полімеризації належать поліетилен, поліпропілен, поліізобутилен, полістироли, фторопласти, поліакрилати, поліформальдегід, пластики на основі полівінілхлориду, полівінілового спирту і полівінілацетату. Полімеризаційні П.м. характеризуються високою термопластичністю, механічною міцністю, еластичністю. З підвищенням ступеня полімеризації підвищується твердість смол, знижується розчинність, збільшується теплостійкість. До П.м. на основі видозмінених природних полімерів належать протеїнопласти, целопласти та ін. До П.м. на основі природних і нафтових асфальтів і смол належать бітумінопласти. Прості П.м. складаються з полімеру, який є основним компонентом, що визначає властивості матеріалу. Інші компоненти розчинені в полімері. Композиційні П.м. містять, крім того, значну кількість наповнювачів, пластифікаторів, газоутворювачів, отверджувачів. До композиційних належать П.м. на основі феноло- й аміноальдегідних смол, поліетилен, полістирол, ефіри целюлози. Тверді П.м. — тверді пружні матеріали з аморфною структурою і високим модулем пружності (фенопласти, амінопласти, полістирол та ін.). Під дією зовнішніх навантажень при нормальній і підвищеній температурі вони довготривало зберігають свою форму. М’які П.м. — м’які й еластичні матеріали з аморфною структурою та низьким модулем пружності (полівінілхлоридний пластикат, поліізобутилен, пінополіуретан та ін.). Розвиток і зникнення зворотної частини їх деформації при нормальній температурі відбувається повільно. До термопластичних П.м. (термопластів) належать матеріали, при переробці яких у виробах не відбувається отвердіння, а матеріал у виробі зберігає здатність переходити у в’язкотекучий стан (поліетилен, полівінілхлорид, полістирол, поліамідні й поліакрилові пластики, нітроцелюлоза, ацетилцелюлоза та ін.). При формуванні виробів з термореактивних П.м. (реактопластів) відбувається їх отвердіння, при цьому П.м. незворотно втрачають здатність переходити у в’язкотекучий стан (П.м. на основі фенолоальдегідних, аміноальдегідних та інших смол). До неоднорідних (наповнених) П.м. відносять фенопласти й амінопласти. Наповнювач у П.м. може бути в газовій або конденсованій фазі. Застосування як наповнювачів природних і синтетичних органічних волокон, скляних, кварцових, вуглецевих, борних і азбестових матеріалів різко підвищує міцність матеріалу, але утруднює виготовлення виробів складної конфігурації. Функціонально-споживчі властивості пластмасових виробів зумовлюються виглядом і складом П.м., а також способом їхньої переробки, основними з яких є гаряче пресування й лиття під тиском. Використовуються також штампування, видування й вакуумування. Із П.м. виготовляють виробничі матеріали у вигляді аркушів, плит, плівок і труб, які використовуються у виробництві різних товарів, виробів і деталей. З виробничих матеріалів найбільше значення мають шаруваті й волокнисті пластики, листові й плиткові матеріали, плівки й пінопоропласти. Вони характеризуються високою механічною міцністю, легкістю, вологостійкістю, атмосферо- і хімічною стійкістю, мають електро-, тепло-, звуко- і гідроізоляційні властивості. Якість виробів з П.м. залежить від складу, вихідних властивостей матеріалу, від правильності вибору конструкції виробу, дотримання технологічних режимів переробки та ін.

П.м. широко застосовують у фармації. Їх використовують для виготовлення тари і пакувальних матеріалів для ліків, застосовують у складі різних ЛП, як полімери спрямованої біологічної дії. За взаємодією з організмом П.м. поділяють на: біоінертні (поліолефіни, кремнійорганічні полімери, полікарбонати та ін.), біосумісні (полівініловий спирт, полівінілпіролідон, поліакриламіди та ін.), біонесумісні (поліантрацени, деякі поліаміди, фенолформальдегіди та ін.) і біоактивні спрямованої дії. Біоінертні й біосумісні П.м використовують у технології ліків як мазеві і супозиторні основи (рідкі й тверді поліетиленоксиди, водорозчинні ефіри целюлози, поліорганосилоксанові рідини), для одержання розчинів подовженої дії як загусники (полівініловий спирт, полівінілпіролідон, водорозчинні ефіри целюлози), як солюбілізатори й емульгатори (поліетильовані ефіри сорбітану, модифіковані аеросили та ін.), плівкоутворювачі для таблеток (співполімери малеїнової, акрилової й метакрилової кислот, водонерозчинні ефіри целюлози та ін.). У фармації вони застосовуються також як конструкційні матеріали і покриття апаратури для виробництва, транспортування й зберігання ЛП. П.м. спрямованої біологічної дії є полімерні лікарські речовини, напр. бальзам Шостаковського. Біоактивні П.м. одержують також шляхом хімічного зв’язування біоінертних або біосумісних полімерів з лікарськими речовинами (гепарином, сульфаніламідами, антибіотиками та ін.).

Критеріями оцінки придатності П.м. для застосування у фармацевтичній практиці є результати санітарно-хімічних, токсикологічних досліджень й показники, які характеризують якість і тривалість зберігання ЛП (див. також Поліетилен, Полінуклеотиди, Полісахариди).

БМЭ. — М., 1979; Кутянин Г.И. Пластические массы и бытовые химические товары. — М., 1988; Пхатэ Н.А., Васильев А.Е. Физиологические активные полимеры. — М., 1986; Энциклопедия полимеров. — М., 1974. — Т. 2.