ПІНОЦИТОЗ

ПІНОЦИТOЗ (грец. ріno — п’ю, усмоктую + kytos — посудина, ємність, клітина) — процес поглинання клітиною різних субстратів, при якому інвагінація її мембрани завершується утворенням піноцитарного пухирця (діаметр 200–700 нм) навколо поглиненого матеріалу. П. — один з основних механізмів проникнення речовин (макромолекул білків, ліпідів, глікопротеїдів) у клітину (прямий П. — ендоцитоз) і виділення їх із клітини (зворотний П. — екзоцитоз). В одних випадках піноцитозні пухирці переміщуються в клітині з однієї її поверхні (напр. зовнішньої) до іншої (напр. внутрішньої), а їхній вміст виділяється в навколишнє середовище, в інших — вони залишаються в цитоплазмі й незабаром їх вміст зливається з лізосомами, піддаючись впливу їх ферментів. Активний П. спостерігається у амеб, в епітеліальних клітинах кишечнику і ниркових канальцях, в ендотелії судин, ооцитах, що ростуть, та ін. Іноді терміни «П.» і «Фагоцитоз» об’єднують загальним поняттям — ендоцитоз.

Біологічний словник / За ред. академіків АН УРСР І.Г.Підоплічка, К.М. Ситника, Р.В. Чаговця. — К., 1974; Биологический энциклопедический словарь / Гл. ред. М.С. Гиляров. — М., 1989; Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987.