КОРОНАРНІ СУДИНИ

КОРОНАРНІ СУДИНИ (вінцеві судини, лат. corona — вінець) — кровоносні судини, що живлять тканини серця.

Серце (лат. heart) — внутрішній орган, серцевий м’яз, що забезпечує кровообіг. Поділений на чотири камери: два передсердя і два шлуночки. Ліве передсердя одержує насичену киснем кров із легень. Звідти кров надходить до лівого шлуночка, який змушує кров через аорту та через артерії надходити до тканин тіла. Праве передсердя одержує кров після того, як вона пройшла через тканини і віддала велику кількість кисню. Тоді кров надходить до правого шлуночка, а потім — до легень, для насичення киснем. Є чотири основні клапани: лівий передсердно-шлуночковий (мітральний) клапан між лівим передсердям і лівим шлуночком; правий передсердно-шлуночковий (тристулковий) клапан між правим передсердям і правим шлуночком; клапан аорти в отворі аорти; легеневий клапан в отворі легеневого стовбура. У тканині самого серця кров тече в коронарних артеріях.

Коронарні артерії відходять від початкового розширеного відділу висхідної частини аорти. Ці артерії на зразок вінця оточують серце і тому називаються вінцевими артеріями. Права вінцева артерія починається від правого синуса аорти, а ліва — від лівого її синуса. Обидві артерії відходять від синусів аорти нижче за вільні (верхні) краї півмісяцевих заслінок клапана аорти. Права вінцева артерія після виходу з правого синуса аорти прямує вправо під вушко правого передсердя, проходить по вінцевій борозні серця й огинає легеневу поверхню серця, проходить по задній поверхні серця вліво і своїми крайовими гілками анастомозує з огинаючою гілкою правої вінцевої артерії. Найбільшою гілкою правої вінцевої артерії є задня міжшлуночкова гілка, що проходить по однойменній борозні серця у бік його верхівки. Гілки правої вінцевої артерії забезпечують кров’ю стінки правого шлуночка і передсердя, задню частину міжшлуночкової перегородки, сосочкові м’язи правого шлуночка, задній сосочковий м’яз лівого шлуночка, синусно-передсердний вузол і передсердно-шлуночковий вузол провідної системи серця. Ліва вінцева артерія дещо товстіша за праву і розміщена між початком легеневого стовбура і вушком лівого передсердя. Вона ділиться на дві гілки: передню міжшлуночкову і огинаючу гілку. Огинаюча гілка оточує серце по вінцевій борозні зліва і є продовженням основного стовбура вінцевої артерії. На задній стінці серця ця гілка впадає у праву вінцеву артерію. Гілки лівої вінцевої артерії забезпечують кров’ю стінки лівого шлуночка, у тому числі сосочкові м’язи, велику частину міжшлуночкової перегородки, передню стінку правого шлуночка, а також стінки лівого передсердя. Права і ліва вінцеві артерії, з’єднуючись, утворюють ніби два артеріальні кільця довкола серця: поперечне — розміщене у вінцевій борозні, і продольне — судини якого містяться в передній і задній міжшлуночкових борознах. Гілки вінцевих артерій забезпечують кров’ю всі шари стінок серця. У міокарді, де інтенсивність метаболізму порівняно з іншими тканинами максимальна, кровоносні мікросудини утворюють анастомоз і повторюють хід м’язових пучків міокарда. Топографічні характеристики (координати, кількість гілок тощо) вінцевих артерій мають імовірнісний розподіл.

Вени серця більш численні, ніж артерії. Більшість великих вен серця збираються в одну загальну широку венозну судину — вінцевий синус. Він розміщений у вінцевій борозні на задній поверхні серця. Вінцевий синус відкривається у праве передсердя нижче і наперед від отвору нижньої порожнистої вени (між її заслінкою і міжпередсердною перегородкою). Вінцевий синус збирає кров від п’яти вен: великої вени серця, середньої вени серця, малої вени серця, задньої вени лівого шлуночка та косої вени лівого передсердя. Окрім вен, що впадають у вінцевий синус, серце має вени, які відкриваються безпосередньо у праве передсердя. Передні вени серця збирають кров від передньої стінки правого шлуночка, прямують вгору до основи серця і відкриваються у праве передсердя. Найменші вени серця (їх усього 20–30) починаються у товщі стінок серця і впадають безпосередньо у праве передсердя і частково — у шлуночки і в ліве передсердя через отвори найменших вен.

Особливості коронарного кровотоку полягають у тому, що він збільшується пропорційно навантаженню на серце, залежить від фази серцевого циклу: зменшується в систолу та збільшується в діастолу. Найбільшим стимулом для К.с. є нестача кисню і внаслідок цього — утворення метаболітів із судинорозширювальною дією. Симпатична нервова система збільшує коронарний кровотік, а парасимпатична — викликає помірне розширення К.с.

Гайтон А.К., Холл Дж.Э. Медицинская физиология / Пер. с англ.; под ред. В.И. Кобрина. — М., 2008; Трифонов Е.В. Пневмапсихосоматология человека // Русско-англо-русская энциклопедия, 17-е изд. — 2014; Українсько-англійський ілюстрований медичний словник Дорланда. В 2 т. — Львів, 2007.