ПІДБІЛ АБО МАТИ-Й-МАЧУХА

ПІДБІЛ АБО МАТИ-Й-МАЧУХА Tussilágo L. (лат. tussis — кашель + agere — виводити, виганяти) — монотипний рід багаторічних трав’янистих рослин родини айстрових (складноцвітих) — Asteraceae (Compositae), представлений П. звичайним — Tussilágo fárfara L. (лат. farfarus — від far — борошно + ferre — нести, що характеризує світлий опушений бік листків, немов обсипаних борошном); рос. назва — мать-и-мачеха; нар. назви — підбіл, білпух, білі листки, ранник, мачиненик. Рослина з повзучим гіллястим кореневищем. Рано навесні з кореневищ виростають квіткові стебла 10–25 см завв., з яйцеподібно-ланцетними, гострими, здебільшого пурпурно-фіалковими, лускуватими листками. Прикореневі листки, які розвиваються після цвітіння, зібрані розеткою, мають довгі, зверху злегка жолобчасті черешки і круглясто-серцеподібну, кутасто-нерівномірнозубчасту пластинку, зверху голу, знизу — білоповстяну. Квітки золотаво-жовті, численні, в одиничних пониклих кошиках, крайові — язичкові, маточкові, плідні, розміщені в кілька рядів, решта — трубчасто-дзвоникоподібні, двостатеві, на вершечку п’ятизубчасті, безплідні. Плід — сім’янка. Цвіте у березні–квітні. П.з. росте по всій території України на глинистому ґрунті на схилах, у ярах і на стрімких берегах річок та як бур’ян на полях і городах. Офіцинальною сировиною є листя (Folia Farfarae), але нар. медицина широко використовує ще й кошики П.з. (Flores Farfarae). Кошики збирають рано навесні на початку їх розпукування, зрізуючи або обриваючи біля самої основи, листя — у кінці травня і в червні, коли воно ще порівняно невелике і верхній бік листків майже голий, а нижній має густу повсть (залишки черешків не повинні перевищувати 5 см). Зібрану сировину сушать у добре провітрюваних приміщеннях, розстилаючи тонким шаром (листки розкладають по одному, білим боком догори). Почорнілі листки і листки з плямами вилучають. Рослина містить вуглеводи: рафінозу, сахарозу, мукопектин; каучук; стероїди: фітостерин; алкалоїди: сенеціонін, сенкірин, петазитенін, симфітин. Листя П.з. містить полісахариди: пектин, інулін; ефірну олію; стероїди: ситостерин, стигмастерин; алкалоїди: тусилагін; холін; вітамін С; флавоноїди: кемпферол, кверцетин; дубильні речовини (8,46%), вільну галову кислоту; вищі жирні кислоти: каприлову, пеларгонову, капронову, ундеканову, лавринову, міристинову, пальмітинову, стеаринову, арахісову, додеценову, тритеканову, тридеценову, тетрадеценову, пентадеценову, пентадеканову, гексадеценову, гептадеканову, гептадеценову, октадеценову, октадекадієнову, октадекатрієнову. Квітки містять вуглеводи: полісахариди, в гідролізаті — арабінозу, ксилолу, глюкозу, галактозу; сесквітерпеноїди: тусилагон; тритерпеноїди: β-амірин, тараксестерин, тараксантин, ефіри тараксантину і віолаксантину, моно- і діефіри криптоксантину, епоксикриптоксантину, зеаксантину, лютеїну, епоксилютеїну, антераксантину, неоксантину і міристинової, лауринової, пальмітинової, стеаринової кислот; стероїди: β-ситостерин, стигмастерин; алкалоїди: тусилагін; сенкірин; фенолкарбонові кислоти та їх похідні: п-гідроксибензойну, ферулову, кавову, кофеїлвинну; флавоноїди: рутин, гіперозид, кверцетин, кемпферол, 3-арабінозиди кемпферолу і кверцетину, 4′-глюкозид кверцетину, 3-глюкозид кемпферолу; вищі жирні кислоти: міристинову, лауринову, пальмітинову, стеаринову.

Листя П.з. входило до фармакопей СРСР I–ХI видання та фармакопей багатьох країн. Має відхаркувальну, пом’якшувальну, протизапальну, легку потогінну, жовчогінну та слабку спазмолітичну дію. У науковій медицині настій листя П.з. призначають при ларингітах, трахеїтах, хронічних бронхітах, бронхопневмонії, бронхіальній астмі, бронхоектатичній хворобі тощо. Листя входить до складу грудних зборів і потогінних чаїв. У нар. медицині, крім усіх вищезазначених випадків, настій листя підбілу п’ють при гарячці, катарах шлунка, і сечового міхура, при запальних процесах у нирках, водянці, загальній слабкості організму та як гіркоту для збудження апетиту й поліпшення травлення при хронічних ентероколітах. Сирий сік П.з. проявляє жовчогінну і потогінну дію; його рекомендують пити при туберкульозі легень і скрофульозі. Зовнішньо рослину використовують як протизапальний і ранозагоювальний засіб. Розім’яте свіже листя прикладають до наривів, інфікованих ран, виразок та фурункулів. Порошком з листя присипають ділянки шкіри, уражені бешихою, одночасно вживаючи внутрішньо настій листя по 1 чайній ложці 3 рази на добу. Настоєм листя полощуть горло при ангіні, обмивають виразки і рани, спринцюються при запальних захворюваннях піхви, що супроводжуються білями (в останньому випадку для посилення терапевтичного ефекту одночасно приймають внутрішньо по 1 столовій ложці настою листя 4–6 раз на добу). У косметології — для поліпшення росту волосся; настій входить до складу лосьйонів для зміцнення волосся. В нар. медицині настоєм із суміші листя П.з. і кропиви дводомної миють голову при випадінні волосся та при лупі й свербежі шкіри. Цигарки з подрібненого листя палять при сильному кашлі зі спастичними явищами. Листя входить до БТФ, квітки офіцинальні у Франції й Португалії. Використовуються аналогічно листкам. Медоносна, кормова рослина.

Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1990; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование; Семейство Asteraceae (Compositae). — СПб., 1993.