ПІВНИКИ

ПІВНИКИ Iris L. (грец. іris — райдуга) — рід трав’янистих рослин родини півникові (Iridaceae); рос. назви — ирис, касатик. Близько 200 видів розповсюджено у Північній півкулі; у СНД — близько 60 видів. П. болотні — І. pseudacorus L. ростуть по всій території України на болотах, по берегах річок, озер. У Закарпатській області П. німецькі — І. germanica L. трапляються в дикорослому вигляді на кам’янистих схилах, серед чагарників. П. бліді — І.pallida Lamark, П. німецькі та П. флорентійські — I. florentina L. — культивують у Криму як ефіроолійні рослини. Кореневища цих рослин відомі під назвою «фіалковий корінь». П. культивують як декоративні рослини. П. — багаторічні трав’янисті рослини 30–150 см завв., з товстим, коротким, розгалуженим кореневищем (деякі, що утворюють цибулини або бульби, відокремлюють в окремі роди); стебло прямостояче, листки мечоподібні або лінійні, квітки великі, правильні, з яскраво забарвленою віночкоподібною оцвітиною, маточка з 3-роздільним стовпчиком, плід — багатонасінна коробочка. Кореневища П. болотних містять окиснювальні фенольні сполуки — 15,9%, дубильні речовини — 5,5%, кумарини, ізофлавоновий глікозид іридин, оксикоричні кислоти, органічні кислоти (шикимову, хінну, яблучну, лимонну, фумарову, молочну), ефірну олію, тритерпеноїди, жирну олію, крохмаль; листя — фенолкарбонові кислоти в гідролізаті: п-кумарова, синапова, ферулова; антоціани в гідролізаті: дельфінідин, ціанідин; ксантони: мангіферин; квітки — каротиноїди: β-каротин, віолаксантин, лютеїн, зеаксантин; насіння — вуглеводи, жирну олію, ірисхінон.

Pivnuku.ai

Ірон

Кореневища П. німецьких, флорентійських та блідих мають близький хімічний склад, але відрізняються дещо іншим вмістом і співвідношенням його компонентів і містять: 0,1–0,2% ефірної олії, до складу якої входить ірон, який надає специфічного запаху сировині, ліналоол, гераніол, бензальдегід та ін.; міристинову кислоту, глікозид іридин, слиз, дубильні речовини, смоли, 20–50% крохмалю.

Кореневища П. болотних використовують як ЛРС, що має в’яжучу, відхаркувальну, протизапальну, кровоспинну і глистогінну дію, як симптоматичний при лікуванні папіломатозу сечового міхура; при бронхітах, антацидному гастриті й виразковій хворобі шлунка, запальних захворюваннях селезінки, цукровому діабеті. Екстракт П. здатен стимулювати білково-синтетичні процеси при тривалому використанні. При діареї, асциті, кровотечах, зобі й круглих глистах вживають свіжий сік, порошок або настій кореневищ на червоному вині. Настоянку кореневищ на 70% спирті вживають при метрорагії. Зовнішньо використовують водний настій кореневищ для лікування опіків, гнійних ран та виразок. У гомеопатії використовують при катаральному ентероколіті та випадінні волосся.

Кореневища П. німецьких, флорентійських та блідих мають відхаркувальну обволікаючу, знеболювальну і протизапальну дію; їх використовують при катарах верхніх дихальних шляхів, хворобах печінки і жовчного міхура, колітах, а також у складі зборів. Зовнішньо — для лікування нейродермітів, ран, виразок та для виведення ластовиння. Ефірна олія використовується в парфумерії, входить до складу зубних паст, кремів.

З листя півників джунгарських (I. songarica) виготовляють грубе волокно для щіток.

Ботанико-фармакогностический словарь / Под ред. К.Ф. Блиновой, Г.П. Яковлевой — М.,1990; Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф. Ботаніка. Вищі рослини. — К., 2001; Растительные ресурсы СССР: цветковые растения, их химический состав, использование; Семейства Butomaceae — Typhaceae. — Л., 1994; Упир Л.В., Ковальов В.М. Пошук нових анаболічних засобів рослинного походження / Мат. наук. сесії НАН України «Наукові розробки лікарських препаратів»Х., 1998; Специализирана енциклопедія на лечебните растения в България / Главен. ред. С.Д. Николов. — Софія, 2006.