ІМУНОГЕНЕТИКА

ІМУНОГЕНЕТИКА — розділ імунології, до завдань якого входить вивчення закономірностей успадкування антигенної специфічності та ролі генетичних механізмів у здійсненні імунних реакцій. У генетичному аспекті — імунітет, або система охорони генетичної сталості внутрішнього середовища організму, тобто збереження його гомеостазу, засіб захисту організму від живих тіл та речовин, що несуть у собі ознаки чужорідної інформації.

Предметом І. є чотири основні проблеми: 1) генетика гістонесумісності, тобто визначення причин несумісності тканин при внутрішньовидових пересадках. Цей напрям зародився в 30-ті роки ХХ ст., коли були відкриті комплекси генів, що контролюють поверхневі клітинні структури — молекули (антигени) гістонесумісності, які й викликають імунну реакцію відторгнення чужорідної тканини; 2) вивчення геномної організації імуноглобулінів. Ця проблема виникла після з’ясування особливостей молекулярної організації антитіл та розроблених у середині 60-х років ХХ ст. теоретичних уявлень про генетичні основи їхніх структур; 3) вивчення генетичного контролю сили імунної відповіді, яке почалося також у 60-ті роки ХХ ст. та злилося з проблемою, націленою на з’ясування механізмів розпізнавання антигену Т-клітинами; 4) виявлення функцій та характеру успадкування антигенів клітин, тканин і рідин організму. Цей напрям отримав назву «серології антигенів» і почав формуватися на початку ХХ ст., коли К. Ланштейнер відкрив систему АВО — груп крові людини, а П. Наттом провів порівняльне вивчення антигенних властивостей білків сироватки крові у людини та в мавп.

Айала Ф., Кайгер Дж. Современная генетика / Пер. с англ. — В 3 т. Т. 3. — М., 1988.