ПЕСТИЦИДИ

ПЕСТИЦИДИ (лат. pestis — зараза + cido — вбиваю) або отрутохімікати — хімічні речовини, що застосовуються у нар. господарстві з метою боротьби з різноманітними шкідниками сільськогосподарських культур та продуктів, а також підвищення врожайності сільськогосподарських культур. За призначенням П. поділяють на: інсектициди — засоби боротьби з комахами, акарициди — з кліщами, гербіциди — з небажаною рослинністю, альгіциди — з водоростями, фунгіциди — з грибами, бактерициди — з бактеріями, молюскоциди — з равликами та слизняками, нематоциди — з нематодами, зооциди — із шкідниками класу хребетні. До П. відносять репеленти та антифіданти — речовини, здатні відлякувати шкідників; атрактанти — притягуючі речовини, які використовують для дезорієнтації та контролю з подальшим знищенням певних видів тварин; гормональні інсектициди і хемостерилізатори — перешкоджають нормальному розвитку і розмноженню, а також речовини, котрі за механізмом дії подібні до гербіцидів: регулятори росту рослин впливають на процеси росту і розвитку рослин, дефоліанти — речовини, котрі сприяють скиданню листя, десиканти — підсушують рослини. Власне П. (активні) — природні або синтетичні сполуки. Їх часто застосовують не в чистому вигляді, а в композиції з розчинниками і ПАР; іноді використовують спеціальні добавки, напр. антидоти для рослин, які підвищують вибірковість гербіцидів, синергісти, що підвищують активність інсектицидів. Деякі П. діють у газо- чи пароподібному стані (фуміганти); інколи використовують так звані пропестициди — речовини, які перетворюються на П. лише під час застосування або після потрапляння в живий організм. Відомо кілька тисяч діючих речовин; у світі постійно використовують близько 750. Асортимент П. постійно оновлюється, що пов’язано з необхідністю створення ефективніших і безпечніших для людей і оточуючого середовища П., а також з розвитком у комах, кліщів, грибів та бактерій резистентності (стійкості) при тривалому застосуванні одних і тих самих П. Основні характеристики П.: активність відносно цих організмів, вибірковість дії, безпечність для людей і навколишнього середовища. Активність П. залежить від здатності проникати в організм, пересуватися в ньому і пригнічувати життєво важливі процеси; від кількості П., вимірюється дозою (в мг) на весь організм або одиницею його ваги чи концентрацією діючої речовини в робочому розчині, а також тривалістю дії. Ступінь активності П. — ЛД50 або СК50 (доза чи концентрація розчину, що викликає смертність 50% організмів), на практиці — норма витрати активної речовини на одиницю площі (маси, об’єму), при якій досягається необхідний захисний ефект. Вибірковість П. (здатність знищувати одні види організмів, не зачіпаючи інші) залежить від відмінностей в біохімічних процесах, ферментах і субстратах в організмах різних видів, отже, від неоднакової їх здатності до поглинання П. і детоксикації (шляхом біоокиснення, гідролізу та ін.), а також від прийнятих доз (з підвищенням дози вибірковість може втрачатися). Екологічна безпека П. пов’язана з їх вибірковістю, а також більшою чи меншою персистентністю — здатністю зберігатися якийсь час в навколишньому середовищі, не втрачаючи своєї біологічної активності. Персистентність одного й того ж П. може суттєво змінюватися в різних об’єктах навколишнього середовища і в різних кліматичних умовах.

Більшість П. токсична для людей та тварин. За гострою пероральною токсичністю (котра вимірюється найчастіше на щурах) для П. прийнято класифікацію: надзвичайно небезпечні — ЛД50 до 15 мг/кг, високонебезпечні — 15–150 мг/кг, помірно небезпечні — 150–5000 мг/кг, малонебезпечні — >5000 мг/кг. Серед П., що використовуються для захисту рослин, розрізняють контактні (діють у місцях дотику) і системні П. (здатні всмоктуватися і пересуватися по судинній системі в різні частини рослини). Як правило, системні П. ефективніші. За хімічною природою всі П. поділяють на неорганічні та органічні сполуки. Недоліком більшості неорганічних П. є високе дозування, відсутність вибірковості дії, стійкість у навколишньому середовищі та потенційна небезпека отруєнь ними. Тому П. неорганічного походження поступово витісняються високоактивними органічними сполуками. Кількість П. органічної природи дуже велика. Особливо важливе токсикологічне значення мають П., що належать до групи галогенпохідних (ДДТ [I], гексахлорциклогексан [II], гептахлор [III] та ін.); фенолів (селінон [IV], диносеб); похідних карбамінової кислоти (севін [V], тіурам); фосфорорганічні сполуки (тіофос [VI], метафос [VII], трихлорметафос [VIII], карбофос [IX]); органічні сполуки меркурію (етилмеркурхлорид [X], етилмеркурацетат); похідні циклопропанкарбонової кислоти (піретроїди) (дельтаметрин [XI], цигалотрин [XII]); похідні азосполук (азобензид [XIII], дексон [XIV]) та ін.

Pesticydy_1.eps

Pesticydy_2.eps Pesticydy_3.eps

Pesticydy_4.eps Pesticydy_5.eps

Pesticydy_6.eps

Pesticydy_7.eps

Pesticydy_8.eps

Pesticydy_10.eps

Pesticydy_9.eps

Pesticydy_11.eps

Pesticydy_12.eps

Pesticydy_13.eps

Pesticydy_14.eps

Токсикологічне значення П. зумовлено тим, що вони є, як правило, БАР, проте можуть діяти несприятливо не тільки на шкідливих комах, але й виявляти негативний вплив на культурні рослини, домашніх тварин, людей. Побічна дія широкого застосування П. виявляється в забрудненні навколишнього середовища та в участі у створенні «токсичної» ситуації. Зі специфічними особливостями хімізації сільського (народного) господарства пов’язане виникнення хронічних інтоксикацій деякими П. Причинами гострих отруєнь є недбале зберігання та транспортування їх з порушенням інструкцій, неправильне розкидання хімічних засобів боротьби з гризунами, недотримання термінів обробки отрутохімікатами. Застосування П. у сільському господарстві сприяє підвищенню його продуктивності та зниженню втрат, проте пов’язане з можливістю надходження залишків П. у продукти харчування й екологічною небезпекою, напр. з накопиченням П. у ґрунті, потраплянням у ґрунтові та поверхневі води виникає порушення цілісної біоценотичної системи. Тому за асортиментом і технікою використання П. здійснюється жорсткий контроль. Найчастіше застосовують П. з низькими нормами витрат (5–50 г/га); поширені також безпечні синтетичні феромони. В усіх країнах виробництво і використання кожного П. допускається лише з дозволу державних органів; одночасно встановлюються гранично допустимі концентрації в повітрі, воді, продуктах харчування та в ЛРС; удосконалюються методи аналітичного контролю, а також правила транспортування та зберігання П. У профілактиці отруєнь П. велике значення має розроблення методів хіміко-токсикологічного аналізу харчових продуктів, біологічного матеріалу (сечі, крові та ін.) для виявлення в них отрутохімікатів, визначення залишкових кількостей пестицидів.

Крамаренко В.Ф. Токсикологическая химия. — К., 1989; Мельников Н.Н. Пестициды. Химия, технология и применение. — М., 1987; Мельников Н.Н., Новожилов К.В., Белан С.Р. Пестициды и регуляторы роста растений. — М., 1995.