ПЕРСИК ЗВИЧАЙНИЙ

ПЕРСИК ЗВИЧАЙНИЙ Persica vulgаris Мill (лат. persicum — персик, римляни помилково вважали батьківщиною П.з. Персію (Іран), vulgаris — звичайний); рос. назва — персик обыкновенный) — дерево завв. 3–6 м або кущ родини розових (Rosaceae Juss). Кора жовтувата або червонувато-коричнева. Листки ланцетні, гостропилчасті, з короткими черешками, які несуть по 3–5 червоно-бурих залозок. Квітки актиноморфні, двостатеві, білі, рожеві або червоні, поодинокі, зрідка їх по дві. Плід — кістянка, різноманітної форми і розмірів, 2–14 см у діаметрі, вагою 20–400 г, бархатисто-опушена або гола (нектарин), від світло-зеленого до жовтогарячого кольору. Насіння — гірке, рідко — солодке, сировина для отримання олії. Цвіте у квітні–травні. Відомо 6 видів роду, які поширені у Китаї. Розводять як плодову рослину в південних районах України. П.з. уведений у культуру понад 4000 років тому. З насіння одержують персикову олію Oleum Persicorum, яка є замінником маслинової олії й цінною сировиною для фармацевтичної й парфумерної промисловості. Жирну олію із загальною назвою «персикова олія» одержують також з абрикоса, аличі, сливи. Плоди П.з. містять: цукри — до 15% (переважно сахароза — до 11%); водорозчинний пектин — 0,17–1,83%; протопектин — 0,88%; флавоноїди — нарингенін, персикозид; аскорбінову кислоту — 5,6%; вітаміни групи В; каротиноїди, рутин та ізокверцитрин; органічні кислоти: яблучну, лимонну, хінну та винну — 0,35–0,95%; ефірну олію, сполуки К і Fe; насіння — жирну олію до 57%, що містить однокислотний тригліцерид олеїнової кислоти, а також гліцериди лінолевої, пальмітинової, стеаринової кислот, амігдалін — 0,14–0,7%; ефірну олію. Листя П.з. містять кумарини: скополетин, умбеліферон, кумарин, скополін; оксикоричні кислоти: п-кумарова, хлорогенова; флавоноїди: кемпферол-3-глюкопіранозид, кемпферол-3-софорозид, кверцетин-3-софорозид, ізокверцетин; дубильні речовини. Вміст в однорічних пагонах катехінів, флавоноїдів та їх глікозидів, дигідрофлавонолів, антоціанів змінюється залежно від пори року.

Плоди П.з. рекомендують хворим з порушенням серцевого ритму, при гіпсохромній анемії, пов’язаній з аліментарним фактором, або гіпоацидному гастриті (стимулює шлункову секрецію і покращує травлення), має проносну та сечогінну дію. Протипоказано вживати плоди П.з. хворим на діабет і ожиріння. М’якоть плодів використовують у косметиці. В нар. медицині використовують настій з листя і квіток при ревматизмі, головному болю, шлунково-кишкових захворюваннях, бронхітах.

Ботанико-фармакогностический словарь / Под ред. К.Ф. Блиновой, Г.П. Яковлевой. — М.,1990; Жуковський П.М. Культурные растения и их сородичи Л.,1971; Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Специализирана енциклопедія на лечебните растения в България / Главен. ред. С.Д. Николов.София, 2006; Упыр Л.В. Комиссаренко А.Н. Кумарини Persica vulgaris // ХПС. 2002. № 1.