ПЕРОКСИД ВОДНЮ

ПЕРОКСИД ВОДНЮ (гідроген пероксид Н2О2, лат. Hydrogenii peroxydum) належить до пероксосполук, у яких атоми Оксигену сполучені між собою одним двоелектронним зв’язком у пероксид іони О22– з будовою Peroksid vodnu.ai довжина зв’язку — 0,148 нм, енергія зв’язку О — О (210 кДж/моль) значно менша, ніж енергія зв’язку О — Н (468 кДж/моль). Між молекулами існує міцний водневий зв’язок. П.в. — сиропоподібна в’язка рідина блідо-блакитного кольору без запаху, з металевим смаком; Тпл =0,43 °С, Ткип =150,2 °С, густина при 0 °С =1,47 г/см3. З водою змішується в будь-яких співвідношеннях завдяки утворенню нових водневих зв’язків; з розчинів виділяється у вигляді нестійкого кристалогідрату Н2О2·2Н2О з Тпл =52 °С. П.в. був відкритий Л.Ж. Тенаром у 1818 р.

Н2О2 — нестійка сполука, повільно розкладається (диспропорціонує) під дією світла (стійка лише дуже чиста Н2О2 та її концентровані розчини ≥30%). Реакцію розкладу П.в. каталізують луги, важкі метали та їх катіони, особливо оксиди, солі та комплексні сполуки Fe, Cu, Mn, а також фермент каталaза. Для запобігання дії світла П.в. та його розчини зберігають у посуді з темного скла, на холоді, для стабілізації додають інгібітори (Н3РО4 та її солі, Na4P2O7, Na2SnO3, антифібрин, оксин та ін.). Розкладання П.в. — екзотермічний процес, іноді проходить з вибухом. Залежно від умов П.в. виявляє окисні або відновні властивості: окиснює йодиди до йоду:

2КІ + Н2О2 + Н24 = І2↓ + К24 + 2Н2О.

Як відновник перетворює перманганат — іон MnO4 на катіон Mn2+:

2О2 + 2КMnO4 + 3Н24 =
= 5О2 + 2MnSO4 + К24 + 8Н2О. Наведені реакції використовують у хімічному та фармацевтичному аналізі для кількісного визначення Н2О2. Слід зазначити, що окисні властивості П.в. виражені більш яскраво, ніж відновні. Суміш розчинів Н2О2 і солі Fe (ІІ) під назвою реактив Фентона використовують для окиснення багатьох органічних сполук. Для якісного визначення П.в. використовують реакцію утворення хрому (VI) дипероксиду — оксиду (СrО5 або СrО (О2)2), який забарвлює етерний шар у синій колір:

2О2 + К2Сr2О7 + Н24 Peroksid_vodnu_2.eps

2СrО5 + К24 + 5Н2О.

У лабораторних умовах П.в. одержують дією на холоді розведеної Н24 на пероксиди барію або натрію (BaO2, Na2O2):

BaO2 + Н24 = BaSО4↓ + Н2О2.

У промисловості — електролізом розчину сульфатної кислоти (з масовою часткою Н24 ≥50%) або амонію гідрогенсульфату з платиновим анодом при температурі 5–8 °С з утворенням пероксодисульфатної кислоти і подальшим її гідролізом та відгонкою утвореного П.в. на аноді:

2НSО4= Н2S2O8 + 2ē;

Н2S2O8 + Н2О = Н25 + Н24;

Н25 + Н2О = Н24 + Н2О2.

Електролізом одержують близько 80% усього П.в. Іншими промисловими методами одержання П.в. є аутоокиснення дигідроксоантрахінонів.

У медицині П.в. — належить до групи антисептичних препаратів, чинить дезінфекційну та дезодораційну дію. Розчин з масовою часткою 3% використовують для промивання й полоскання при стоматиті, ангіні, гінекологічних захворюваннях, має кровоспинну та дезінфекційну дію при кровотечах. Під дією ферменту каталази, який міститься у крові, П.в. розкладається, а численні бульбашки кисню вбивають хвороботворні бактерії та виносять на поверхню рани забруднення. Спиртовий розчин з масовою часткою Н2О2 1,5% використовують при гнійному отиті (вушні краплі).

Ахметов Н.С. Общая и неорганическая химия. — М., 1988; БМЭ. — М., 1977. — Т. 6; Левітін Є.Я., Бризицька А.М., Клюєва Р.Г. Загальна та неорганічна хімія. — Х., 2000; Машковский М.Д. Лекарственные средства: В 2 т. — М., 2002.