МЕНДЕЛЬ Грегор Іоганн

МЕНДЕЛЬ Грегор Іоганн (20.07.1822, с. Хейнцендорф, Австрійської імперії – 1884) — видатний біолог, австрійський ботанік, засновник учення про спадковість.

Захоплення біологією Мендель виявив дуже рано. Два роки він відвідував Інститут Олмюца, після цього став монахом в Августинському монастирі Святого Фоми. З 1844 до 1848 р. навчався в Богословському інституті у Брюнні. Але глибокі знання в багатьох галузях Мендель отримав завдяки самоосвіті. Нетривалий час Іоганн Грегор був викладачем, потім поїхав навчатися до Віденського університету. Саме там Мендель багато часу (1856–1863) присвятив дослідженням гібридних нащадків гороху, які стали складовою фундаменту генетики. Внаслідок своїх дослідів Мендель сформулював закони спадковості ознак у ряді поколінь (закони Менделя), створив наукові принципи опису та дослідження гібридів та їх нащадків (які саме форми брати до схрещування, як вести аналіз у першому та другому поколінні), розробив та застосував алгебраїчну систему символів та позначень ознак у генетиці. Крім того, Мендель не в явній формі висловив ідею щодо дискретності та бінарності спадкових задатків: кожна ознака контролюється материнською та батьківською парою задатків (пізніше їх назвуть генами, див. Ген), які передаються нащадкам і нікуди не зникають. За роки життя вченого його праці не були визнані й до кінця ХІХ ст. були забуті. У 1868 р. Мендель був обраний настоятелем монастиря і практично відійшов від наукових досліджень. У його архіві збереглися нотатки щодо метеорології, бджільництва, лінгвістики. Лише на початку ХХ ст. завдяки різним науковим дослідженням ідеї Менделя нарешті отримали своє визнання. Закони Менделя, хоча й були трохи модифіковані, стали підставою для вивчення парності задатків, хромосом, подвійної спіралі ДНК і досі залишаються початковою точкою сучасної генетики.

Наукові праці: «Автобіографія» (Gregorii Mendel Autobiographia, 1850), а також ряд статей, серед яких «Эксперименты по гибридизации растений» (Versuche uber Pflanzenhybriden в «Трудах Брюнского общества естествоиспытателей», т. 4, 1866).

Гуттман Б., Гриффитс А., Сузуки Д. и др. Генетика. — М., 2004; Карпенков С.Х. Концепции современного естествознания: Учебник. — М., 2014.