ПАТОЛОГІЧНА АНАТОМІЯ

ПАТОЛОГІЧНА АНАТOМІЯ (грец. pathos — хвороба, страждання + logos — слово, учення; anatome — розсікаю, розрізаю) — медико-біологічна наука, яка вивчає структурні основи патологічних процесів. Завдання П.а.: виявлення морфологічних змін органів, тканин і клітин при хворобах і процесах відновлення; з’ясування причин, механізмів і динаміки цих змін; порівняння морфологічних змін з результатами клінічних, біохімічних і патофізіологічних досліджень. Об’єкти дослідження П.а. можна розділити на 3 групи: трупний матеріал; субстрати, отримані від хворих за їх життя (органи, тканини та їх частини, клітини та їх частини, продукти секреції, рідини); експериментальний матеріал. П.а. заведено поділяти на загальну і приватну. Загальна П.а. дає морфологічну характеристику патологічних процесів, що мають загальні закономірності розвитку і загальні риси незалежно від локалізації та умов їх виникнення, напр. дистрофій, некрозу, порушень кровообігу, гіпертрофії, атрофії, запалення, регенерації, пухлин, імунітету, а також імунних реакцій гіперчутливості. Морфологічні дані про ці процеси є основою загального вчення про хворобу. Приватна П.а. вивчає морфологічні основи і патогенез окремих нозологічних форм. Основним методом дослідження, що використовує П.а., є морфологічний — спостереження неозброєним оком і за допомогою оптичних приладів. Сучасний стан П.а. характеризується безупинним розширенням і поглибленням її зв’язків із клінікою та експериментальними дослідженнями. Зросло значення патолого-анатомічного розтину — його завданням є не тільки встановлення перебігу хвороби та її ускладнень, але й пояснення в комплексі з даними прижиттєвих досліджень причин неефективності лікувальних заходів, безуспішності реанімації, виникнення інфекційних ускладнень тощо. Особливого значення набули біопсія й цитологічне дослідження, які проводяться з діагностичною метою, для контролю здійснених лікувальних заходів, а також для уточнення діагнозу та обсягу оперативного втручання. Традиційна роль патологоанатома, обмежена участю в післяклінічному (посмертному) аналізі хвороби, все більше змінюється роллю клінічного морфолога.

Вирішуючи проблеми етіології та патогенезу, нозології й класифікації хвороб, П.а. сприяє розробленню філософських проблем медицини і загальної патології, надає допомогу клініцистам у розпізнаванні хвороб і здійсненні контролю за лікуванням, з’ясовує механізм ускладнень і причини смертельних наслідків, аналізує помилки діагностики, отже, є однією з важливих сполучних ланок між теоретичною й практичною медициною.

БМЭ. — М., 1982. — Т. 18; Пальцев М.А., Аничков Н.М. Патологическая анатомия: В 2 т. — М., 2000. — Т. 1; Патологическая анатомия / Под ред. В.В. Серова, М.А. Пальцева. — М., 1998; Саркисов Д.С., Пальцев М.А., Хитров Н.К. Общая патология человека. — М., 1997; Струков А.И., Серов В.В. Патологическая анатомия. — М., 1995; Цинзерлинг А.В., Цинзерлинг В.А. Патологическая анатомия. — СПб., 1996.