СУІС-ОРГАННІ ПРЕПАРАТИ

Суіс-органні препарати (СОП). Сьогодні в медицині застосовується широкий спектр органопрепаратів: трансплантанти органів, тканин, клітин і органел, гідролізати, фільтрати, ультрафільтрати та окремі органотропні БАР (пептиди).

Суіс-органні препарати готуються з тканин здорових поросят або ембріонів, тому мають префікс «суіс-». Відмінною ознакою СОП фірми «Heel» є те, що вони виготовляються за гомеопатичною технологією, тобто є потенційованими препаратами. Технологія приготування СОП виключає можливість наявності в них життєздатних вірусів, функціонально активних протоонкогенів, не має ризику відносно пріонових хвороб і виникнення алергічних реакцій на діючі речовини, що входять до складу препарату.

На відміну від органопрепаратів, Суіс-органні препарати містять усі складові тканин органа. У них разом з клітинами органа в потенційованому вигляді містяться сполучна тканина, міжтканинна рідина, лімфа, основна субстанція, які чинять виражену дію на активацію глибоких деінтоксикаційних механізмів у відповідних органах і тканинах. Суіс-органні препарати істотно відрізняються від непотенційованих органопрепаратів за своїми фармакологічними і терапевтичними ефектами. Якщо звичайні органопрепарати мають безпосередню замісну дію (заповнюють біологічні субстанції), то СОП, проявляючи незначний замісний ефект, переважно діють за принципом динамічної регуляції на гомологічні органи людини, тобто додатково чинять енергетичну та інформаційну модулюючу дії, що в подальшому реалізовується на біохімічному і функціональному рівнях. Суіс-органні препарати не володіють стимулювальною або пригнічувальною дією на гомологічні органи. Їх дія базується на нормалізації функції гомологічного органа, що дозволяє використовувати їх як при гіпер-, так і при гіпофункції.

Біологічна медицина: наукові погляди, лікарські засоби і терапевтичні методи / За ред. Ф. Шмида. — Баден-Баден, 1996; Кейн С. Гомеопатическая фармация. Введение и руководство. — М., 2002; Тихонов О.І., Тихонова С.О., Ярних Т.Г. та ін. Основи гомеопатичної фармації. — Х., 2002.


Інші статті автора