НАПОВНЮВАЧІ

НАПОВНЮВАЧІ — допоміжні речовини або матеріали, які входять до складу фармацевтичних композицій (ЛП) з метою модифікації їх властивостей, полегшення виробництва (переробки), зниження їх вартості, а також отримання необхідного об’єму при використанні АФІ у незначній кількості (0,01–0,001 г). Раніше Н. розглядали тільки як інертні середовища, використані як засіб доставки ліків. Сьогодні Н. розцінюють як дуже функціональні матеріали, що можуть позитивно або негативно вплинути на кінцеві властивості дозованої форми ЛП. Ця зміна підходу є результатом збільшення вимог щодо їх функціональності й безпеки.

Н. — переважно тверді неорганічні або органічні речовини природного (мінерального або рослинного) і синтетичного походження. До Н. належать також гази в аерозольних препаратах і рідини, напр. олії, вода для ін’єкцій тощо. Рідкі Н. мають назву розріджувачів. Розріджувачі — рідкі речовини (середовища), які використовують для приготування розчинів або суспензій. Як розріджувачі застосовують водопровідну та дистильовану воду, воду для ін’єкцій, 0,5–0,9% розчин натрію хлориду або більш складні сольові суміші, напр. розчин Рінгера, буферні суміші та ін. Н., які використовуються у фармацевтичній промисловості, в більшості випадків виготовляють для різних застосувань, і часто тільки незначна їх частина — спеціалізована саме для фармацевтичної промисловості. Як Н. найбільш широко використовують: полімери (декстрин, желатин, полівінілпіролідон тощо), цукри та поліоли (декстроза, лактоза, манітол, сорбітом, цукроза тощо), амінокислоти (β-аланін, гліцин, гістидин), солі та буферні компоненти (калію та натрію ацетат, кальцію хлорид, кислота лимонна, натрію цитрат, натрію гідрокарбонат, фосфати та гідрофосфати калію, хлорид цинку тощо).

Основні характеристики дисперсних Н. — форма і фракційний склад. За формою частинок Н. можуть належати до одного з трьох головних типів: ізометричний (блочний, близький до сферичної або кубічної форми), анізометричний (волокнистий, або голчастий, близький до циліндричної або призматичної форми), анізометричний пластинчастий або лускатий (близький до форми диска або плоского паралелепіпеда). Розміри ізометричних часток оцінюють одним середнім або найбільш ефективним значенням, напр. діаметром еквівалентної сфери, об’єм якої дорівнює обсягу частинки або мінімальному розміру отвору сита, через яке проходить частинка. Анізометричні частинки характеризуються найбільшим і найменшим розмірами, відношення яких визначається ступенем асиметрії. Розміри частинок дисперсних Н. зазвичай варіюють від 10 нм до 0,1 мм, питома поверхня — від 0,3 до 30 м2/г. Форма, розміри і природа поверхні частинок, їх взаємодія між собою та з іншими компонентами сумішей визначають характер розподілу і щільність упаковки частинок у вихідному порошку і в кінцевій композиції. Ступінь граничної упаковки — максимальна об’ємна частка, яку можуть зайняти тверді частинки при заданому типі упаковки без зміни їх форми; даний показник характеризує граничний ступінь наповнення. При нерегулярній упаковці ступінь наповнення зменшується з підвищенням здатності частинок до агрегування. При однакових формах частинок і їх розподілу за розмірами сипучі порошки мають максимальний ступінь граничної упаковки, пухкі — мінімальний. Характер взаємодії твердих Н. з іншими компонентами сумішей (змочування, адсорбція, адгезія, тертя та/чи хімічні реакції) визначається головним чином складом Н. і структурою їх поверхні. Властивості поверхні залежать не тільки від природи і фазової структури Н., а й від способу та умов їх отримання.

Перцев І.М., Пімінов О.Х., Слободянюк М.М. та ін. Фармацевтичні та медико-біологічні аспекти ліків / За ред. І.М. Перцева. — Вінниця, 2007; Химическая энциклопедия. — М., 1988; Чуєшов В.І., Хохлова Л.М., Ляпунова О.О. та ін. Технологія ліків промислового виробництва / За ред. В.І. Чуєшова. — Х., 2003.