ФЕРИТИН

ФЕРИТИН — водорозчинний білок з мол. м. 440 000 кД, здатний приєднати близько 4500 атомів заліза на молекулу, що пов’язано з його біологічною функцією. Ця функція полягає в депонуванні заліза, токсичного для організму, в розчинній (нетоксичній) та фізіологічно доступній формі. Уперше Ф. був виділений із селезінки коня і з того часу встановлено його наявність не тільки у вищих тварин, але й у рослин і мікроорганізмів. Молекула Ф. складається з двох компонентів: білкової «раковини» — апоферитину і кристалічної «серцевини» у вигляді колоїдного гідроксиду заліза. Повністю насичена залізом молекула Ф. містить заліза до 27% своєї молекулярної маси. Ф. — основний показник запасів заліза в організмі, відіграє важливу роль у підтриманні заліза в біологічно корисній формі. У складі Ф. містяться фосфати заліза. Ф. наявний у всіх клітинах і рідинах організму. Білкова оболонка Ф. — апоферитин — складається з 24 субодиниць двох видів: Н (heavy) і L (light). Синтез Н- і L-субодиниць детермінується різними генами. Субодиниці мають неоднакову мол. масу, антигенну та ізоелектричну характеристики. Різні кількісні поєднання Н- і L-субодиниць створюють велику гетерогенність ізоферитинів, тому кожен орган має свою композицію Н- і L-субодиниць, тобто «свій ізоферитин». Так, Ф. печінки і селезінки містить 80–90% L- і 10–20% Н-субодиниць. Серце, плацента, фетальні тканини, злоякісні пухлини в своїх ізоферитинах, навпаки, мають переважно Н-форму, яку називають фетоплацентарною, онкофетальною, кислою. Відомо, що Ф. печінки є депо заліза для всього організму. Ф. у слизовій оболонці тонкої кишки служить для перенесення заліза з просвіту кишечнику до трансферину сироватки; плацентарний Ф. переносить залізо від материнського трансферину до фетального, Ф. ретикулоендотеліальної системи адсорбує залізо, вивільнене при руйнуванні еритроцитів, з метою перетворення заліза для синтезу гемоглобіну. У фізіологічних умовах біосинтез апоферитину стимулюється залізом. При гемохроматозі й гемосидерозі, тобто в ситуаціях, пов’язаних з перевантаженням організму залізом, рівень Ф. зростає, а при дефіциті заліза відбувається супресія синтезу апоферитину і його кількість зменшується. Ф. синтезується клітинами різних тканин: печінки, селезінки, кісткового мозку, серцевого м’яза, легенів, нирок, щитоподібної залози, плаценти, тонкого кишечнику, підшлункової залози, а також лейкоцитами.

Референтні значення. У нормі рівень Ф. залежить від віку і становить: у новонароджених — 25–200 нг/мл (95% довірчий інтервал (ДІ) 25–200 мкг/л); у дітей віком 1 міс — 200–600 нг/мл (95% ДІ 200–600 мкг/л); 2–5 міс — 50–200 нг/мл (95% ДІ 50–200 мкг/л); 6 міс — 15 років — 7–140 нг/мл (95% ДІ 7–140 мкг/л); у дорослих чоловіків — 20–300 нг/мл (95% ДІ 20–300 мкг/л); дорослих жінок — 20–120 нг/мл (95% ДІ 20–120 мкг/л).

Відхилення від норми. Підвищення рівня Ф. може вказувати на гостре або хронічне захворювання печінки, передозування заліза, лейкоз, гострі або хронічні інфекції, або запальний процес, лімфогранулематоз, хронічну гемолітичну анемію, рак молочної залози. При цих патологіях запаси заліза в кістковому мозку можуть бути нормальними або підвищеними. При хронічних захворюваннях нирок рівень Ф. у сироватці крові зазвичай у нормі або підвищений. Низький рівень Ф. свідчить про хронічний дефіцит заліза.

Фактори, що впливають на результат дослідження. Переливання крові незадовго до дослідження (можливе підвищення показника).

Кишкун А.А. Руководство по лабораторным методам диагностики. — М., 2010; Лабораторные и инструментальные исследования в диагностике: Справочник / Пер. с англ. В.Ю. Халатова; под ред. В.Н. Титова. — М., 2004; Лифшиц В.М., Сидельникова В.И. Медицинские лабораторные анализы: Справочник. — Изд. 3-е, испр. и доп. — М., 2007; Михайлов И.Б. Настольная книга врача по клинической фармакологии: Руководство для врачей. — СПб., 2010.