КРЕАТИНКІНАЗА — фермент, який стимулює перетворення креатиніну на креатинфосфат і забезпечує енергією м’язове скорочення. К. відіграє важливу роль в утворенні енергії, тому її активність відображає процеси катаболізму в нормальній тканині, підвищення активності К. у сироватці крові свідчить про ушкодження клітин. На сьогодні у клінічній практиці більш актуальне визначення активності окремих фракцій К., ніж її загальної активності. Зазвичай визначають активність трьох основних фракцій К.: К-ВВ (К1), К-МВ (К2) і К-ММ (К3), які дозволяють уточнити, яка тканина уражена. К-ВВ міститься переважно у тканинах мозку, К-ММ та К-МВ — у скелетних м’язах і міокарді. Визначення активності субодиниць К-МВ і К-ММ, названих ізоферментами, підвищує чутливість дослідження. Серцеві захворювання, при яких руйнуються клітини, — це інфаркт міокарда, міокардит, міокардіодистрофія, токсичне ураження міокарда. Аналіз на К. має найбільше значення для діагностики інфаркту міокарда, тому що рівень цього ферменту підвищується раніше за інших, уже через 2–4 год після інфаркту, і досягає максимуму через 1–2 доби, потім нормалізується. Чим раніше розпочато лікування інфаркту, тим краще для пацієнта, тому такою важливою є своєчасна і точна діагностика.
Мета дослідження. Діагностувати інфаркт міокарда в гострій його фазі (в основному визначають К-МВ); оцінити функцію серцевого і скелетних м’язів; уточнити причину болю в грудній клітці й оцінити тяжкість ішемії міокарда після кардіохірургічних операцій, діагностувати дерматоміозит на ранній стадії, а також захворювання м’язів, що не мають нейрогенної природи.
Референтні значення. Загальна активність К., установлена УФ-кінетичним методом, коливається в межах 55–170 ОД/л (СІ: 0,94–2,89 мккат/л) у чоловіків і 30–135 ОД/л (СІ: 0,51–2, 3 мккат/л) — у жінок. Активність К. може бути значно вища у пацієнтів із добре розвиненою м’язовою системою. У новонароджених у 1-й день активність К. буває в 4 рази вища нормальної активності у дорослих, що, можливо, зумовлено родовою травмою і швидким розвитком скелетних м’язів. Нормальні значення активності окремих фракцій К. становлять: К-ВВ не визначається, К-МВ <5% (СІ: <0,05), К-ММ 90–100% (СІ: 0,9–1,00).
Відхилення від норми. Підвищення К. відбувається при таких захворюваннях: інфаркт міокарда, міокардит, міокардіодистрофія, серцева недостатність, тахікардія, правець, гіпотиреоз, алкогольний делірій (біла гарячка), захворювання ЦНС (шизофренія, маніакально-депресивний психоз, епілепсія, черепно-мозкові травми), злоякісні пухлини (рак сечового міхура, молочної залози, кишечнику, легені, матки, передміхурової залози, печінки). Підвищення К. у крові може бути наслідком хірургічних операцій і діагностичних процедур на серці, застосування деяких ЛП (глюкортикоїдів, барбітуратів, наркотичних), після важкого фізичного навантаження. Підвищення К. також відбувається у період вагітності. Зниження рівня К. відбувається при зменшенні м’язової маси і малорухливому способі життя. Причини зниження рівня К.: зменшення м’язової маси, алкогольне ураження печінки, колагенози (напр., ревматоїдний артрит), гіпертиреоз, вагітність, застосування аскорбінової кислоти, амікацину, ацетилсаліцилової кислоти.
Фактори, що впливають на результат дослідження. Гемоліз, зумовлений необережним поводженням із пробою крові, несвоєчасна відправка проби крові до лабораторії чи відправлення її без охолодження, якщо вона була відстрочена на >2 год (зниження активності); взяття проби крові без урахування динаміки захворювання (можливість пропустити максимальне підвищення активності ферменту); застосування галотану, етанолу, солей літію, амінокапронової кислоти у високих дозах; внутрішньом’язові ін’єкції, кардіоверсія, інвазивні діагностичні дослідження, енергійні фізичні вправи, масаж м’язів, сильний тривалий кашель і травма (підвищення загальної активності К.); хірургічне втручання з розтином м’язів (підвищення загальної активності К.).
Кишкун А.А. Руководство по лабораторным методам диагностики — М., 2010; Лабораторные и инструментальные исследования в диагностике: Справочник / Пер. с англ. В.Ю. Халатова; под ред. В.Н. Титова. — М., 2004; Лифшиц В.М., Сидельникова В.И. Медицинские лабораторные анализы: Справочник. — М., 2007; Михайлов И.Б. Настольная книга врача по клинической фармакологии: Руковод. для врачей. — СПб., 2010.