ЗАКОН

ЗАКОН (англ. law, principle) — нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом установлення обов’язкових правил (норм), виражає інтереси і волю більшості населення, приймається органом законодавчої влади або безпосередньо народом, є загальнообов’язковим для всього населення й держави та охороняється державною владою. Відповідно до сталої світової практики З. в Україні приймаються на підставі Конституції України, формують основу правової системи держави, її центральну частину.

Основними ознаками З. є: письмова форма документа; відповідна структура; прийняття спеціальним органом держави, що має законодавчі повноваження (парламент) або загальнонародним голосуванням (референдум); особливий законодавчий порядок прийняття, визначений Конституцією України і З. України «Про Регламент Верховної Ради України», недотримання якого є підставою для визнання З. нечинним; має вищу юридичну силу по відношенню до нормативних актів інших органів держави.

Для З. притаманний особливий порядок його прийняття — законотворчий процес, що складається зі стадій: законодавча ініціатива, обговорення законопроекту у ВР України, прийняття законопроекту в кількох читаннях, підписання законопроекту Президентом України. Президент протягом 15 днів після отримання З. має підписати його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднити або ж повернути зі своїми пропозиціями до ВР для повторного його перегляду. З. набуває чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено в тексті З., але не раніше дня його опублікування в офіційному друкованому виданні. Прийняття нового З. спричиняє необхідність скасування чи зміни всіх інших нормативних актів, які суперечать його змісту. З. може бути скасований або змінений лише органом влади, який його прийняв. Як правило, у З. відображаються головні економічні, політичні та інші потреби суспільства й інтереси особистості. Норми, що мають місце в нормативних актах інших органів влади, повинні базуватися на нормах З., розвивати та конкретизувати його положення; акти всіх інших державних органів мають похідний характер, не повинні суперечити З. і є підзаконними. У разі суперечності З. будь-який правовий акт визнається недійсним. Найвищу юридичну силу серед З. України має Конституція, а також З., які вносять зміни і доповнення до неї. Конституція як основний З. держави визначає організацію державної влади, державний устрій, закріплює основи конституційного ладу, основні права і обов’язки громадян, систему державних органів, їх повноваження та порядок формування, основи правосуддя, виборчу систему.

З. класифікуються за кількома ознаками: 1. За місцем чи функціями виконання в системі законодавства: Конституція; конституційні З., необхідність ухвалення яких передбачено Конституцією, або З., які вносять зміни до Конституції (напр., З. «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів ВР Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»); кодифіковані З. (кодекси) — збірники З. (напр., «Кодекс законів про працю», «Податковий кодекс України»); загальні З., що регулюють певну сферу суспільних відносин і мають широке коло дії (напр., З. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»); спеціальні З., які регулюють обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин (напр., З. України «Про лікарські засоби»); забезпечуючі (оперативні) З., якими вводяться в дію окремі З., що ратифікують міжнародні договори (напр., З. України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»). 2. За строком дії: постійні — діють без обмеження терміну (напр., З. «Про лікарські засоби»); тимчасові — діють з обмеженням строку (напр., З. «Про бюджет на 2013 рік»); надзвичайні (різновид тимчасових З.), що ухвалюються в ситуаціях, передбачених Конституцією, і діють на період надзвичайного стану (напр., З. України «Про формування Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення»).

Основними З., що регулюють діяльність фармацевтичної галузі системи охорони здоров’я України, є: З. України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про лікарські засоби», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Конституція України; Методичні рекомендації щодо розроблення проектів законів та дотримання вимог нормопроектної техніки. Мін’юст України, від 21.11.2000 р. № 41. — Збірник нормативно-правових актів та методичних рекомендацій. — К., 2001; Юридична енциклопедія: У 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К., 1999. — Т. 2; Правознавство / За заг. ред. В.Ф. Опришка, Ф.П. Шульженка. — К., 2003.