ТЕОРІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ

ТЕОРІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ — галузь наукового знання, яка вивчає загальні закономірності утворення, формування, функціонування та розвитку організацій як складних динамічних систем, що мають мету. Т.о. як наука — це сукупність принципів та ідей, що узагальнюють практичний досвід людини про процеси та явища організації. Т.о. взаємозв’язана з такими науками, як менеджмент, філософія, фізика, кібернетика, дослідження систем управління та ін. Т.о. вивчає принципи, закони та закономірності створення, функціонування, розвитку і ліквідації організацій. Т.о. є своєрідною філософією організаторської діяльності. Вона надає знанням організаційних законів, принципів і правил, потрібних для вироблення сучасного організаторського мислення, уміння практичної реалізації. Знання Т.о. служить для вироблення навичок системного та комплексного підходів до вирішення прикладних завдань. Як самостійна наука Т.о. виділилася на початку ХХ ст. Основоположник теорії науки — наука тектологія (будувати, творити). Основний внесок до розвитку Т.о. зробили М. Вебер, А. Файоль, Ф. Тейлор, Р. Лайкерт, Д. Норт, Е. Мейо, А. Чандлер, А. Богданов. Основою Т.о. є теорія систем. Ознаки системи: безліч елементів, єдність головної мети для всіх елементів, наявність зв’язків між ними, цілісність та єдність елементів, структура та ієрархічність, відносна самостійність, чітко виражене управління. Об’єкт Т.о. — регульовані та самоорганізовані процеси, які відбуваються в суспільних організаційних системах, сукупність організаційних відносин як за вертикаллю, так і за горизонталлю: організація та дезорганізація, субординація та координація, впорядкування та узгодження, тобто взаємодія людей з метою організації спільної діяльності, виробництва матеріальних благ, відтворення самих себе як суб’єктів суспільних змін. Предметом Т.о. є відносини між організаційними об’єктами як за горизонталлю, так і за вертикаллю. Організаційні відносини вміщують дії, взаємодії та протидії при створенні, функціонуванні, реорганізації та припиненні діяльності організаційних об’єктів. Організаційні відносини — це відносини, які виражають об’єктивні форми об’єднання людей і речових чинників трудових процесів; між людьми, що виникають із приводу спільної праці працівників; які забезпечують зв’язки між технічною стороною діяльності організацій і відносинами власності. Т.о. (як наука і навчальна дисципліна) виконує функції: 1) пізнавальну — виявляється в розкритті процесів організації та самоорганізації соціальних систем, закономірних тенденцій організаційного розвитку, динаміки різних соціальних явищ і подій); 2) методологічну — оскільки Т.о. є комплексною, інтегруючою наукою і досліджує організаційні відносини на макро- і мікрорівнях як системні утворення, тобто є методологічною базою для теорій, що вивчають аспекти організаційної діяльності; 3) раціонально-організуючу — узагальнення досвіду організаційної діяльності, розроблення оптимальних моделей структури організації, визначення соціальних технологій; 4) прогностичну — дозволяє прогнозувати організаційні явища і події.

Карамишев Д.В., Набока Л.В., Кононов І.О. Теорія організації. — Х., 2011; Кузнецов Ю.В., Мелякова Е.В. Теория. — М., 2012; Мильнер Б.3. Теория организации. — М., 2000.