СПИРТ ЕТИЛОВИЙ

СПИРТ ЕТИЛОВИЙ, етанол 96%, безводний (ДФУ) (лат. Spiritus aethylicus), Ethanolum (96%, Ph Eur), Alcohol (USP), Ethanol (96% BP, CAS № 64-17-5); син.: спирт винний, ethyl alcohol, ethyl hydroxide, methyl carbinol. Відповідно до ДФУ– безбарвна, прозора, летка, легкозаймиста гігроскопічна рідина, що містить ≥95,1% об./об. (92,6% м/м) і ≤96,6% об./об. (95,2% м/м) С2Н6О, та воду; має характерний запах та пекучий смак. За фармакологічними властивостями належить до наркотичних речовин похідних жирного ряду. При внутрішньому вживанні С.е. швидко всмоктується й подібно етеру і хлороформу спочатку викликає збудження, а потім пригнічує життєздатність усіх органів, у т.ч. головного мозку. При частому застосуванні викликає звикання (алкоголізм).

С2Н5ОНМол. м. 46,07

Слід наголосити, що термін «етанол», «алкоголь» або «спирт етиловий» у різних країнах може означати продукт, що містить різну концентрацію С2Н6О (С2Н6ОН). Так, у Британській Фармакопеї 2004 термін «етанол» без додаткових позначень використовується для етанолу з концентрацією ≥99,5 С2Н6О. Термін «етанол 95%» стосується продукту з концентрацією С2Н6О у межах 95,1–96,9% (об/об). В інших країнах «алкоголь», «етанол» і «спирт» використовуються як терміни-синоніми, але після їх назви зазначається концентрація С2Н6О. Відповідно до ЄФ 2005 та ДФУ 2004 безводний етанол має не менше 99,5% С2Н6О при 20 оС. Термін «етанол 96%» використовується для опису продукту, що має воду і 95,1–96,9% С2Н6О при 20 оС. Фармакопея США 28 використовує термін «безводний алкоголь» стосовно етанолу ≥99,5% (об/об) С2Н6О, а термін — етанолу з 94,9–96,0% (об./об.) С2Н6О. За ЯФ 2001 етанол (алкоголь) містить 95,1–96,6% (за питомою масою) С2Н6О при 15 оС. Зазвичай терміни «етанол», «алкоголь» або «спирт етиловий» використовуються для характеристики продукту, що містить 95% С2Н6О.

С.е. одержують шляхом зброджування крохмальвмісної сировини — в основному картоплі та зерна (жита, пшениці, кукурудзи, ячменю, вівса, проса). Подрібнену сировину для видалення та розчинення крохмалю нагрівають у спеціальному апараті при 100–175 °С (залежно від подрібнення та часу теплового оброблення), охолоджують або вакуумують до 57–58 °С; охолоджену масу обробляють амілолітичними ферментами солоду. Ферменти перетворюють крохмаль на мальтозу, а потім на глюкозу:

6Н10О5)n + Н2О ↔ nС12Н22О11;

С12Н22О5 + Н2О ↔ 2С6Н12О6

Бродіння проводять при рН 3,8–4,0. С.е. одержують також синтетично з етилену:

СН2=СН2+H2SO4↔CH3–CH2–O–SO2–OH;

CH3–CH2–O–SO2–OH+Н2О→CH3–CH2–OH + H2SO4

або ацетилену за схемою:

С2Н2 + Н2О→ CH3–CHO;

CH3–CHO + Н2→ CH3–CH2–OH

С.е., одержаний із деревини, торфу, а також синтетичний для медичних цілей не використовується у зв’язку з можливою наявністю в них метилового спирту.

С.е. має Ткип 78,39 °С; змішується з водою, етером, гліцерином, ацетоном, хлороформом і багатьма іншими органічними розчинниками у всіх співвідношеннях, легко спалахує (Тспал — 14 ˚С), з повітрям утворює вибухонебезпечні суміші (3,28–18,95% за об’ємом); відносна густина коливається в межах від 0,805 до 0,812. За обсягом виробництва в багатьох країнах посідає одне з перших місць.

Для деяких цілей (як реактив, стандарт) необхідно мати безводний (абсолютний) спирт (мол. м. 46,07; концентрація –99,46 — 99,66% або 99,41% (ваг.); питома вага — 0,794–0,797; Ткип — 78,78,5 ˚С; гігроскопічний). Отримують видаленням води шляхом перегонки потрійної азеотропної суміші вода — спирт — бензол (спеціальна добавка), а в лабораторних умовах — хімічним зв’язуванням води різними реагентами (кальцій оксид, металевий кальцій або магній).

Якість С.е. та його водних сумішей визначається поняттям міцність, тобто вмістом абсолютного алкоголю в даному розчині (у вагових або в об’ємних відсотках). Міцність С.е. визначається спиртомірами, рефрактометрично при температурі 20 °С, за величиною поверхневого натягу суміші та за питомою вагою. При приготуванні водно-спиртових сумішей виділяється теплова енергія й відбувається явище контракції, яке виражається у зменшенні об’єму суміші у порівнянні з арифметичною сумою об’ємів вихідних рідин. Максимум стиснення водно-спиртових сумішей спостерігається в суміші, що має міцність 54–56 об.% (Менделєєв Д.І., 1855).

У фармації найчастіше використовується як екстрагент при одержанні екстракційних фітопрепаратів (настойок, екстрактів тощо), як допоміжна речовина в технологічному процесі різних ЛП: для консервування деяких емульсій (у концентрації 10–12% від водної фази) та сироваток і вакцин (у концентрації 25%); ефект консервування починається з 15–18%; в екстраційних (новогаленових та галенових препаратах) — у концентрації 20% (у спиртових сумішах понад 20% не розвиваються мікроорганізми та пліснява). Найкращі антисептичні властивості має 70% етанол. З додаванням води до етанолу (60%) та з підвищенням температури протибактерійна активність алкоголю зростає, що пов’язано з денатурацією та згортанням клітинного білка, а також втручанням алкоголю в метаболізм клітини і активацією її нормальної роботи. Встановлена також літична дія алкоголю на клітини.

С.е. виявляє власну фармакологічну дію; не може застосовуватись у нерозведеному стані. Є складовою частиною багатьох розчинів для ін’єкцій. Згідно з Фармакопеєю США розчин дигітоксину для в/м або внутрішньосудинного введення може містити 5–50% алкоголю, розчин дигоксину — 10% алкоголю, розчин дезацетиллантозиду — 7,4% алкоголю. С.е. високого очищення в концентрації до 33% використовується для приготування в/в уведень (протишокові рідини). Використовується також для виготовлення олійних розчинів деяких протипухлинних речовин, нерозчинних у воді та оліях (при цьому діючу речовину розчиняють у мінімальній кількості С.е., змішують з олією маслиновою, потім спирт відганяють під вакуумом і одержують олійний розчин). В/в іноді вводять при гангрені та абсцесах легень у вигляді 20–33% розчину в стерильному ізотонічному розчині натрію хлориду або стерильній воді для ін’єкцій. Внутрішньо використовують краплі Гофмана (суміш спирту з етером у співвідношенні 3:1).

С.е. є фармакологічно неіндиферентною речовиною, яка виявляє як місцеву, так і загальну — снодійну, знеболювальну, наркозну, антидотну (при отруєнні пропіленгліколем та метиловим спиртом) дію. При місцевому застосуванні чинить антисептичну, місцевоподразнювальну, в’яжучу дію. Зовнішньо застосовується для компресів, оброблення рук хірургів та операційного поля.

Широко використовується в різних розведеннях для екстрагування ЛРС при одержанні настойок. С.е. як екстрагент є добрим розчинником багатьох сполук, які не витягуються з рослинної сировини водою, напр. жири, алкалоїди, хлорофіл, глікозиди, ефірні олії, смоли та ін.; чим міцність спирту вища, тим в його середовищі меншою мірою можливі гідролітичні процеси. С.е. інактивує ферменти; досить леткий, тому спиртові витяжки легко згущуються та висихають до порошкоподібного стану. Для збереження термолабільних речовин випарювання та сушіння здійснюють під вакуумом. Значно важче, порівняно з водою, проникає крізь стінки клітин, дегідратує білки та слизові речовини, переводячи їх в осади, які закупорюють пори клітин, погіршуючи цим дифузію. Проникність у клітини зростає зі зниженням концентрації спирту. При використанні С.е. як екстрагента в концентрації ≥70% одержують екстракти, вільні від біо­полімерів (білків, слизів, пектинів).

Правила одержання, зберігання та контро­лю використання спирту затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 р. № 1266. Об’єкти зберігання спирту вносяться до єдиного Державного реєстру об’єктів зберігання зі збереженням установлених вимог протипожежної безпеки (як вогненебезпечної речовини). Облік С.е. здійснюється як предметно, так і кількісно.

С.е. входить до складу спиртових напоїв: пиво (3,5%), вино (6–10–14%), лікери (20–40%), коньяк, віскі, фруктові дистиляти (40–60%) і т.п. Його використовують у парфумерно-косметичній, лакофарбовій промисловості, у виробництві вибухових речовин, кіно- та фотоплівки тощо.

С.е. для побутових потреб (зазвичай сирець) інколи денатурують (додають поганопахнучі та фарбувальні речовини). Цей спирт є отруйним.

Літ.: Энциклопедический словарь аптечного работника. — М., 1960; Фармацевтичні та медико-біологічні аспекти ліків / За ред. І.М. Перцева. — Вінниця, 2007; Черных В.П., Зименковский Б.С., Гриценко И.С. Органическая химия / Под общ. ред. В.П. Черных. — 2-е изд. — Х., 2007; Жогло Ф.А. Неводні розчинники: характеристика, властивості та застосування в технології готових лікарських форм. — Львів, 2002; Handbook of Pharmaceutical Excipiets / Edit by R.C. Rowe, P.J. Sheskey, S.C. Owen. — London–Chicago, 2006.