ДІАРЕЯ МАНДРІВНИКІВ

ДІАРЕЯ МАНДРІВНИКІВ — захворювання кишечнику, яке зазвичай виникає під час відряджень, подорожей та в інших випадках, пов’язаних зі зміною звичної побутової обстановки. Терміном «діарея» позначають прискорене (більше 3 разів на добу) спорожнення кишечнику з виділенням рідких або кашкоподібних випорожнень, добовий обсяг яких перевищує максимальну фізіологічну масу. У здорових людей частота випорожнень може змінюватися від 3 разів на день до 3 разів на тиждень, і лише зміни в обсязі й консистенції випорожнення, а також домішки крові, гною чи залишків неперетравленої їжі свідчать про хворобу. Діарея є проявом порушення всмоктування води та електролітів у кишечнику. Причина Д.м. — гостра кишкова інфекція вірусної, бактеріальної чи паразитарної природи. Найвища частота Д.м. (30–70%) відзначається під час поїздок в країни Азії, Африки, Латинської Америки, Середнього Сходу. Рідше вона виникає під час поїздок у країни Південної Європи та Карибського басейну (10–20%); при відвідуванні країн Північної Європи, США, Канади — найрідше (<8%). Збудниками Д.м. можуть бути різні мікроорганізми, але найбільш імовірними є Escherichia coli з ентеротоксичними властивостями (55–75%), рідше — шигели і кампілобактерна інфекція (10%), сальмонели, лямблії, ротавіруси (<5%). Механізм передавання збудника — фекально-пероральний, шлях поширення — через їжу та напої (особливо при вживанні сирих неочищених овочів і фруктів, сирої води, морських продуктів, морозива, непастеризованого молока і молочних продуктів). Часто джерелом інфекції стає вода з природних джерел (колодязі, річки тощо), заражена лямбліями. Таку високу поширеність Д.м. пояснюють також порушеннями правил особистої гігієни, зміною характеру харчування та необхідністю харчування в ресторанах і кафе, стресами, кліматичними особливостями та іншими чинниками. Важливе значення має вживання надмірної (більше 5–6 л) кількості рідини (особливо кофеїновмісних та алкогольних напоїв) і непереносимість окремих харчових продуктів (омарів, раків, суниці та ін.). Частою причиною розвитку діареї може послужити прийом різних ЛП (їх більше 600 найменувань), зокрема еліксирів, які можуть містити значні кількості сорбітолу. Крім антибіотиків, до появи діареї призводять такі препарати, як протипухлинні (цитостатики та імуносупресори); антиаритмічні (хінідин, прокаїнамід); гіпотензивні (блокатори β-адренорецепторів, інгібітори АПФ, гідролазин); антидепресанти (препарати літію, флуокситин); транквілізатори (алпразолам, мепробамат); протисудомні (леводопа); гіпохолестеринемічні (ловастатин, клофібрат); гастроентерологічні препарати (антациди, мізопростол, Н2-блокатори, хенодезоксихолева кислота) та інші препарати (теофілін, діуретики, колхіцин, препарати заліза, тиреоїдні гормони, пероральні гіпоглікемічні препарати).

У патогенезі Д.м. беруть участь кишкова секреція, підвищення осмотичного тиску в порожнині кишки, порушення транзиту кишкового вмісту і кишкова ексудація. Ці механізми тісно пов’язані між собою, проте переважаючим типом порушень іонного транспорту в кишечнику є секреторний. Клінічні симптоми Д.м. з’являються зазвичай через 2–3 дні після початку поїздки. Захворювання починається раптово, для його перебігу характерні біль у животі й незначне підвищення температури тіла. Ознаки зневоднення організму зазвичай не відмічають, і симптоми захворювання зникають мимовільно протягом 3–4 днів, тому збудник часто залишається невстановленим. Частота випорожнення зазвичай не перевищує 3–5 разів на добу (у 20% хворих вона може досягати 6–15 разів на добу). Захворювання в основному має порівняно легкий перебіг, проте завдає пацієнтам масу незручностей. Д.м. триває здебільшого до 5–7 днів (6–10% випадків захворювання може тривати ≥2 тиж). Клінічна картина Д.м. залежить від збудника, крім симптомів діареї, можливі прояви блювання, біль у животі, лихоманка і кров у калі. Перебіг захворювання може варіювати від легкого до тяжкого. У разі вірусного гастроентериту одночасно відзначають головний і м’язовий біль. Більшість випадків гастроентериту закінчується одужанням.

Правильний вибір лікування Д.м. та схеми фармакотерапії залежить від точного діагнозу та розуміння механізмів діареї при цьому захворюванні, а також механізмів дії ЛП. У тяжких випадках інфекційної діареї за епідеміологічними (діти із закритих дитячих колективів) і життєвими показаннями (за наявності у хворого симптомів тривоги — лихоманка з температурою тіла >38,5 °С, кал із кров’ю, виражене блювання і симптоми зневоднення) необхідна госпіталізація. За відсутності симптомів тривоги хворим призначають симптоматичну терапію протягом 48 год. Якщо не виявлено поліпшення, пацієнт підлягає ретельному обстеженню. Лікування Д.м. має бути комплексним: дієта, регідратаційна терапія, адсорбуючі препарати, корекція дисбіотичних порушень, антидіарейні препарати. Антибактеріальні препарати призначають лише з урахуванням виду збудника та його чутливості, а також тяжкості перебігу захворювання.

Аликеева Г.К., Ющук Н.Д., Сундуков А.В., Кожевникова Г.М. Диарея путешественников // Лечащий врач. — 2010. — № 10; Кушнир И.Э. Синдром диареи: диагностическая и терапевтическая тактика // Ліки України. — 2010. — № 7(143); Diemert D.J. Prevention and Self–Treatment of Traveler’s Diarrhea // Clin. Microb. Rev. — 2006. — № 19(3); Mark S. Riddle, Sarah Arnold, David R. Effect of Adjunctive Loperamide in Combination with Antibiotics on Treatment Outcomes in Traveler’s Diarrhea: A Systematic Review and Meta-Analysis // Clinical Infectious Diseases. — 2008. — № 47.