ФЛОРА УКРАЇНИ

ФЛОРА УКРАЇНИ (лат. flos — квітка, flora — рослинність; Flora — ім’я римської богині квітів, польових плодів, розквіту, весни) — історично складена сукупність видів рослин, що населяють територію сучасної України. Наука флористика (флорологія) інвентаризує, досліджує, системно описує всі види рослин, що ростуть у певному природному регіоні й становлять його флору. Дані про видовий склад, місцезнаходження рослин, їх екологію є основою для встановлення меж поширення (ареалів) різних видів, виявлення ендемічних, рідкісних елементів і розроблення питань фітогеографії, флористичного районування, раціонального використання фіторесурсів, охорони рослинного світу, генезису і динаміки флори, прогнозування змін під впливом антропогенних факторів. На географію, чисельність і різноманітність Ф.У. впливає фізико-географічне положення країни, геологічна розвинутість, особливості рельєфу, клімату, залягання підземних і поверхневих вод, густота річкової мережі, заболоченість території, специфіка ґрунтового покриву, інтенсивність і територіальні особливості антропогенної діяльності тощо.

Територія України розташована у помірному поясі Північної півкулі, в межах грандіозних тектонічних структур: давньої докембрійської Східно-Європейської докембрійської платформи та Альпійсько-Гімалайського складчастого поясу. Вона входить до складу Циркумбуральної та частково Середземноморської (Південний берег Криму) областей Кореального підцарства Голарктичного флористичного царства. За даними Управління державного земельного кадастру України, станом на 1 січня 2012 р. земельний фонд країни становить 60354,9 тис. га: сільськогосподарські угіддя — 41557,6 тис. га (68,9% загальної площі), лісова рослинність вкриває 9683,3 тис. га (16,0%), сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом — 17,7 тис. га. Низовини займають 70% площі України, височини — 25%, гори — 5%, отже, рівнинність території України зумовлює домінування мішанолісових, широколистянолісових, лісостепових ландшафтів. Степова рослинність збереглася фрагментарно в передгір’ях Криму, на Арало-Чорноморському узбережжі, на схилах балок та в заповідниках — Українському державному степовому, Луганському та Асканія-Нова. Субтропічні ландшафти середземноморського типу поширені лише на Південному березі Криму. Другу позицію у структурі рослинного покриву України посідає лучна рослинність (8,5–9,0 млн га), розподілена за ботанічним складом, продуктивністю та реакціями на засоби їх господарського використання на заплавну і позазаплавну: материкову — суходільні луки, низинні (справжні, остепнені, болотисті, торф’янисті) й гірські луки (полонини). Найпоширеніші — суходільні луки, які формуються й розміщуються в межах лісових масивів у північно-західній частині Полісся, а також у північно-західних районах Житомирської, Київської областей та трапляються як післялісні ділянки на території Сумської та Чернігівської областей. Заплавні луки (низинні, перехідні, верхові) найкраще представлені на Поліссі та в Лісостепу, де порівняно багато річок і місць із вирубаною деревно-чагарниковою рослинністю. Полонини розміщені на значних висотах хребтів Українських Карпат і є великими рівнинними ділянками, вкритими своєрідними субальпійськими луками.

Площа лісів становить 16% території України (майже 10 млн га). Ліси регулюють гідрологічний режим, розвиток та підтримку ґрунтів, постачають цінну сировину, гриби, ЛР, плоди тощо, є середовищем для цінних звірів і птахів. У лісах нараховується до 200 видів дерев і чагарників (найбільше — з родів сосна, дуб, ялина, смерека, граб, бук, в’яз, липа, ясен, клен, береза, тополя, вільха тощо); тут щороку заготовляють близько 25 тис. т березового соку, 150 т меду, понад 7 тис. т сухих грибів, 7 тис. т плодів і ягід, а також понад 5 тис. т ЛР. Екстенсивне лісокористування й забруднення призвело до значного виснаження лісів (так, площа найцінніших дубових і букових лісів тільки у XIX ст. зменшилася на ¼). Від промислових викидів у середньому за 10 років гине близько 2,5 тис. га лісових насаджень, радіаційного забруднення зазнають 3,5 млн. га лісів, щорічно 4 тис. га винищуються пожежами.

У процесі виробничої діяльності, землеробського, гідротехнічного, меліоративного, містобудівного, лісогосподарського та іншого впливу природні ландшафти та Ф.У. помітно змінюються. Вивчення флори є науковою основою для розроблення питань охорони генофонду та шляхів збагачення та найбільш раціонального використання видового багатства рослинного світу. Аналіз Ф.У. здійснюється на базі польових ботанічних досліджень, вивчення гербарних колекцій і враховує підрозділ рослинності (типи, формації, асоціації тощо), систематичну структуру (квіткові, голонасінні, папоротеподібні та ін.); виділяють географічні, еколого-ценотичні елементи флори, визначають ендемічні, реліктові, рідкісні та зникаючі, синантропні та адвентивні, диз’юнктивно і погранично-ареальні види. Результати досліджень відображені у флористичних зведеннях видів рослин, які зростають на певній території: «Флора УРСР» (1936–1965), «Визначник рослин України» (1950; 1965), «Определитель высших растений Украины» (1987), Європейський червоний список тварин і рослин (1991), Червоні та Зелені книги тощо. Науковцями відділу систематики і флористики судинних рослин Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України створюється сучасне узагальнююче зведення — «Флора України», що міститиме ключі для визначення, описи, дані відносно поширення, таксономічних, морфологічних та еколого-ценотичних особливостей судинних рослин України. Також розробляються теоретичні та практичні аспекти обліку й моніторингу ресурсів дикорослих видів рослин України (В.М. Мінарченко, І.А. Тимченко, Т.Д. Соломаха).

Ф.У. відрізняється великою різноманітністю і високою видовою насиченістю на одиницю площі. Біорізноманіття має самодостатню цінність, забезпечує функціонування екосистем, підтримує кругообіг та очищення природних вод, збереження ґрунтів і стабільність клімату, населення — продуктами харчування, ліками, сировиною для промисловості, формує довкілля, безпечне для життя і здоров’я. Біорізноманіття мікробіоти та Ф.У. нараховує близько 30 тис. видів, з них майже 800 видів мохоподібних, близько 5 тис. водоростей, понад 15 тис. грибів і слизовиків, більше 1 тис. лишайників, понад 7 тис. видів вищих судинних рослин, у т.ч. найважливіші культури та ґрунтові екзоти, що вирощуються в ботанічних садах. За видовим складом найширше представлені квіткові рослини родин айстрові, злакові, бобові, капустяні, розові, глухокропивні, гвоздикові. Але, за оцінками експертів, ще не описана велика кількість грибів та рослинних організмів. З вищих рослин, які постійно чи тимчасово мешкають у природних умовах на території України або в межах її територіальних вод, майже 600 видів віднесено до рідкісних і зникаючих. До першого видання Червоної книги України (1980) занесений 151 вид вищих рослин, до другого видання («Рослинний світ», 1996) потрапив вже 541 вид рослин і грибів. Третє видання Червоної книги України («Рослинний світ», 2009) відображає сучасний стан 826 видів рослин і грибів України, що перебувають під загрозою зникнення чи потребують охорони. Майже половина всіх ендемічних і близько 30% усіх рідкісних та зникаючих видів росте в горах Кримського півострова і Карпат. Електронна версія Червоної книги України, створена на основі геоінформаційних систем (2001), містить 923 рисунки або фотографії тварин і рослин, офіційні документи України з охорони рідких і зникаючих видів. У 1987 р. видано Зелену книгу України, яка присвячена близько 130 рослинним угрупованням, що майже повністю знищені господарською діяльністю. Головні загрози біорізноманіттю України пов’язані з глобальними змінами клімату та діяльністю людини. Останнє полягає у фрагментації цілісних екосистем унаслідок будівництва доріг, автострад, трубопроводів, водосховищ, дамб, гребель, насосних станцій тощо, у забрудненні та знищенні природних середовищ унаслідок розорювання земель, вирубування лісів, осушення або обводнення територій, промислового, житлового та дачного будівництва, екологічно незбалансованої експлуатації видів людиною, поширення чужорідних видів, розповсюдження хвороб тощо. Внаслідок Чорнобильської катастрофи непридатними для господарського використання стали 157 тис. га лісів та 1,5 млн. га недеревинних харчових і лікарських ресурсів. Спостерігається катастрофічне зменшення водно-болотних угідь (втрачено близько 80%), степових екосистем (їх невеличкі залишки постійно деградують в оточенні промислових, господарських агломерацій та сільськогосподарських угідь), природних лісових екосистем, які є основою для збереження біорізноманіття. З метою зниження антропогенного впливу на біорізноманіття, забезпечення умов для існування, відтворення, невиснажливого використання біоресурсів спрямована Загальнодержавна програма збереження біорізноманіття України на 2007–2025 рр. Основна увага приділяється популяціям і видам, що мають ключове значення для збереження біорізноманіття на національному та глобальному рівнях. На масиви, де збереглася природна чи вторинна напівприродна рослинність, припадає понад 30% площі України. Це ліси, заповідні території, постійні луки і пасовища, схили балок і яруг з широким складом видів і біоморф: до 100 видів дерев, 280 чагарників, 985 однорічних трав’янистих рослин, понад 200 вітамінних, 300 жироолійних, понад 1000 медоносних, по 100 дубильних та фарбувальних, близько 600 видів бур’янів.

Майже 1100 видів Ф.У. містять БАР і використовуються у світовій медико-фармацевтичній галузі. В Україні визнані ЛР близько 250 видів, з яких 150 — офіційні для медицини. У природних місцезростаннях заготовляється в організованому порядку близько 100 (85%) видів, з них у широких масштабах — 40–50 видів. Головними районами заготівлі ЛР є Карпати, Полісся та Лісостеп. Багато видів сировини користуються необмеженим попитом на зовнішньому ринку, і Україна залишається одним із найважливіших районів заготівель ЛРС. Протягом останніх 15–20 років видовий склад ЛР майже не змінився, водночас обсяг заготівель як у цілому, так і за окремими видами, суттєво зменшується кожні 3–5 років унаслідок інтенсивного господарського використання земель, заготівлі сировини без урахування норм та правил збору. У зв’язку з радіоактивним забрудненням значних територій Північної та Північно-Західної України майже на ⅓ скоротилися площі заготівлі рослин, плодів, ягід, грибів. Це призводить до збільшення заготівель в інших регіонах і потребує посиленої уваги до охорони і відновлення рослинних ресурсів. Певні регіони України мають багаті запаси валеріани лікарської, кульбаби звичайної, материнки звичайної, барвінку малого, суниць лісових, живокосту лікарського, фіалки триколірної, дурману звичайного, кропиви дводомної, чистотілу звичайного, звіробою звичайного, цикорію дикого, брусниці, чорниці звичайної, калини звичайної, бузини чорної, обліпихи крушиновидної, мучниці звичайної, меліси лікарської, видів родів шипшина, дуба, берези, вільхи, подорожника, гірчака, лаванди та ін. Збирання ЛР є одним із видів спеціального використання природних рослинних ресурсів і здійснюється за дозволом, що видається в порядку, визначеному КМУ. Відносини у сфері охорони, використання та відтворення Ф.У. регулюються Конституцією України та законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про рослинний світ», «Про природно-заповідний фонд України», Лісовим кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Літ.: Афанасьев Д.Я. Рослинність УРСР. Природні луки УРСР. — К., 1968; Екофлора України / Я.П. Дідух, Р.І. Бурда, С.М. Зиман та ін.; Відп. ред. Я.П. Дідух. — К., 2004. — T. 3; Екофлора України: Caryophyllaceae, Cactaceae, Nyctaginaceae, Mollugmaceae, Portulacaceaе / М.М. Федорончук, Я.П. Дідух, В.В. Протопопова та ін. — К.: Фітосоціоцентр, 2002. — Т. 3; Зелена книга України / За ред. Я.П. Дідуха. — К., 2009; Ільїнська А.П., Дідух Я.П., Бурда Р.І. Екофлора України: Brassicaceae (Cruciferae), Capparaceae, Resedaceae. — К., 2007. — Т. 5; Мінарченко В.М., Тимченко І.А. Атлас лікарських рослин України (хорологія, ресурси та охорона). — К., Список судинних рослин гербарію флори України, що видає Інститут ботаніки НАН України / Н.М. Шиян, М.М. Федорончук, В.І. Гончаренко, С.І. Антоненко. — К., 2006; Червона книга України. Рослинний світ / За ред. Я.П. Дідуха. — К., 2009; Шеляг-Сосонко Ю.Р., Осычнюк В.В., Андриенко Т.Л. География растительного покрова Украины. — К., 1982; 2002.