УРЕМІЯ

УРЕМІЯ (лат. uremia; urinа — сеча + aemia — кров) — патологічний стан, що зумовлений надлишковим накопиченням у крові побічних продуктів метаболізму білкових сполук та містить комплекс біохімічних і патофізіологічних розладів, характерних для кінцевої стадії хронічної ниркової недостатності.

До клінічних ознак У. належать анемія, ниркова остеодистрофія, невропатія, міопатія, ендокринні порушення, ацидоз, розвиток вторинної гіпертензії та атеросклерозу. У. може бути викликана будь-яким патологічним станом, при якому відбувається руйнування нормальної структури і порушення функцій нирок (полікістоз нирок, васкуліт, гломерулонефрит, туберкульоз, сечокам’яна хвороба, пухлини таза, нефропатії, спричинені анальгетиками тощо). Порушення водної, електролітної та кислотно-лужної рівноваги визначає клінічну картину У., однак точний патогенез цього клінічного синдрому невідомий. Найбільш імовірно, що синдром зумовлений накопиченням у рідинах організму субстанцій, які називають «уремічними токсинами»: сечовини, гуанідину, креатиніну, індолів, фенолів, міонозитолу, β2- мікроглобуліну, «середніх молекул», паратгормону, мікроелементів, фосфату. Основними клінічними ознаками і симптомами У. є: погане самопочуття, загальна слабкість, задишка при фізичному навантаженні, відсутність апетиту, нудота і блювання, розлад функцій кишечнику, головний біль, розлад зору, свербіж, блідість, порушення пігментації шкіри, втрата лібідо.

Лікування хронічної ниркової недостатності та синдрому У. має три етапи: 1. Обстеження з метою визначення природи основного захворювання нирок і встановлення будь-яких оборотних факторів, що загострюють уремічний стан. 2. Застосування відповідних заходів з метою обмеження небажаних ефектів, що погіршують функцію нирок і за можливістю — запобігання подальшому ураженню нирок. 3. Проведення заходів (діаліз або трансплантація), що підтримують пацієнтів з прогресуючою деструкцією тканини нирки.

У кожному випадку встановлюють оборотні фактори (гіпертензія, інфекції або обструкція сечового тракту, нефротоксична фармакотерапія тощо), корекція яких призвела б до поліпшення функції нирок. Пацієнтам з необоротною нирковою недостатністю призначають ЛП, що зменшують вираженість симптомів і можуть загальмувати прогресування ниркової недостатності в термінальну стадію.

 Патологическая физиология / Под ред. А.Д. Адо и др. — М., 2000; Руководство по медицине. Диагностика и терапия / Под ред. Р. Беркоу, Э. Флетчера. — М., 1997. — Т. 2; Справочник практического врача / Под ред. А.И. Воробьева. — М., 1992.