ФІЗІОТЕРАПІЯ

ФІЗІОТЕРАПІЯ (грец. physis — природа + therapeia — лікування; син.: фізіатрія, фізична терапія, фізикальна терапія, фізична медицина, фізичні методи лікування) — напрям медицини, який вивчає дію на організм людини штучно створених, природних, а також фізичних факторів і їх застосування з метою профілактики, лікування і реабілітації. Термін «Ф.» був прийнятий на Міжнародному конгресі фізіотерапевтів у 1905 р. Розвитку Ф. сприяло вивчення вченими різних фізичних процесів (електричного струму, впливу магнітного поля, струмів ВЧ, інших видів хвиль тощо на організм людини). Відкриття фізиків були впроваджені у медичну практику, завдяки чому з’явилися різні фізіопроцедури. Дія фізичних факторів на організм визначається сукупністю фізико-хімічних змін у клітинах, а також обмінних процесів, які у них відбуваються. При цьому мають значення реакції, що виникають у різних функціональних системах під впливом фізичних чинників. Частіше за все фізіологічною реакцією на дію фізичних факторів є розширення кровоносних судин і місцеве посилення кровотоку. Останнє сприяє усуненню надлишку тепла або вивільненню у цій зоні БАР.

Ф. чинить знеболювальну дію, здатність покращувати центральний, периферичний і регіонарний кровообіг, трофіку тканин, нормалізувати нейрогуморальну регуляцію та порушені реакції імунітету. Вона також стимулює функції органів і систем, має адаптогенний вплив. Це визначає широке застосування Ф. при захворюваннях у людей різного віку. Використання Ф. при захворюваннях серцево-судинної системи покращує нервову регуляцію серцевої діяльності, сприяє нормалізації обмінних процесів у міокарді, тонусу судин, регіонарного і периферичного кровообігу. Ф. застосовується також для розвантаження міокарда, його тренінгу. При захворюваннях нервової системи Ф. спрямована на нормалізацію функцій ЦНС та периферичної нервової системи шляхом безпосереднього впливу на нервові структури, а також поліпшення кровообігу і трофіки нервової тканини. Особливе значення має застосування Ф. для відновлення або компенсації порушених рухових функцій при захворюваннях або травмах нервової системи. При захворюваннях ШКТ Ф. покращує трофіку і функціональний стан органів, сприяє відновленню або компенсації втрачених або пригнічених унаслідок хірургічних втручань функцій травлення. При захворюваннях і травмах опорно-рухового апарата Ф. спрямована на нормалізацію кровообігу, трофіки тканин (кісткової, хрящової, м’язової), усунення больового синдрому та запалення, стимуляцію процесів регенерації ушкоджених тканин, відновлення їх іннервації, збільшення амплітуди рухів у суглобах. Ф. ефективна при лікуванні хронічного запалення і спайкових процесів урогенітального тракту. Її застосовують в акушерстві і гінекології при деяких патологіях вагітності, ускладненнях у клімактеричний період, та комплексному лікуванні хронічних захворювань матки, придатків, при безплідді тощо.

У сучасній Ф. виділяють такі розділи: електролікування, світлолікування, механолікування, фізіофармаколікування (напр. електрофорез), водолікування (гідротерапія) і теплове лікування. Кожен з цих розділів включає групу методів, заснованих на дії певних фізичних чинників. Так, у групу методів електролікування входять методи, в яких використовується електричний струм (гальванізація, ампліпульстерапія, електросон, електростимуляція, дарсонвалізація та ін.). До електролікування також належать методи, засновані на дії магнітного поля, створеного дією електричного струму (магнітотерапія, індуктотермія, УВЧ-терапія, мікрохвильова терапія та ін.). Світлолікування об’єднує методи, які використовують світлові та близькі до них за діапазоном хвилі (УФ, ІЧ). Водолікування передбачає методи, засновані на застосуванні прісної води (бальнеотерапія, різні види душів, обливання, обтирання, укутування, підводний душ-масаж). Теплове лікування включає методи, які використовують тепло нагрітих матеріалів: парафіну (парафінолікування), озокериту (озокеритолікування), піску (піскові ванни), грязей (грязелікування) та ін. Механолікування об’єднує методи, які використовують вплив механічної енергії (різні види масажу, мануальна терапія, вібротерапія, ультразвукове лікування, а також використання різних апаратів). Фізіофармаколікування передбачає вплив на організм людини фізичних чинників з одночасним використанням ЛП. До нього відносять електрофорез (препарати йоду, новокаїн), фонофорез, електроаерозольтерапія. Окрім цього, до Ф. відносять використання мінеральних вод, особливостей клімату (кліматотерапія) для лікування захворювань різних систем та органів людини.

Проте при застосуванні Ф. слід дотримуватися певних умов. У похилому віці через зниження витривалості організму до навантажень, зменшення адаптаційних можливостей і підвищення чутливості до дії чинників навколишнього середовища потрібно зменшити інтенсивність, тривалість, а також частоту повторення фізіотерапевтичних процедур у порівнянні з людиною середнього віку. Дітям фізіотерапевтичні процедури призначають і дозують з урахуванням анатомо-фізіологічних особливостей організму дитини. Новонародженим і дітям грудного віку фізіотерапевтичні дії проводять з великою обережністю через незавершеність формування багатьох органів і систем (перш за все нервової), недостатньо розвинутих реакцій пристосування, інтенсивного росту. При проведенні фізіотерапевтичних процедур підліткам слід мати на увазі стан формування у них нервової, ендокринної та серцево-судинної систем.

Як правило, методи Ф. використовуються в комплексі з іншими методами лікування, проте у деяких випадках вони можуть бути основними методами лікування. Дослідження і аналіз досвіду використання Ф. показують, що її методи дозволяють зменшити кількість використання ліків, призначати їх у нижчих дозах, скоротити тривалість курсу лікування. Перевага фізичних чинників визначається універсальністю їх дії, яка проявляється в тому, що один і той самий фактор може застосовуватися при найрізноманітніших захворюваннях у всіх вікових груп пацієнтів. Для фізичних чинників характерна фізіологічність їх дії, які звичні для організму як подразники, а їх дія проявляється через ті самі механізми, що склалися при взаємодії організму із зовнішнім середовищем у процесі еволюції. Окрім цього, завдяки покращанню трофіки тканин, кровообігу, а також опірності всього організму застосування Ф. сприяє швидшому одужанню пацієнта.

БМЭ / Под ред. Б.В. Петровского. — М., 1985. — Т. 26; Пономаренко Г.Н. Физические методы лечения. Справочник по физиотерапии для врачей. — СПб., 2002; Улащик В.С., Лукомский И.В. Общая физиотерапия. — М., 2004.