КОАГУЛОГРАМА

КОАГУЛОГРАМА (лат. coagulo — згортання, грец. gramma — графічне зображення, запис) — таблиця або графік, що відображають сукупність результатів комплексного лабораторного дослідження стану системи згортання крові. Для нормальної К. мають значення такі показники. Час згортання крові. Нормальні величини — 5–10 хв. Подовження часу згортання крові до 15 хв. та більше спостерігається при тяжкій недостатності факторів, які беруть участь в утворенні протромбінази, дефіциті протромбіну та фібриногену, а також при наявності в крові інгібіторів згортання, зокрема, гепарину. Час рекальцифікації стабілізованої крові (плазми). Нормальні величини — 60–120 с. Скорочення часу рекальцифікації вказує на гіперкоагуляцію. Скорочення цього часу може бути пов’язане з уродженою недостатністю плазмових факторів згортання (за винятком факторів VII та ХІІІ), наявністю в крові інгібіторів згортання крові або вираженим дефіцитом фактора 3 тромбоцитів (тромбоцитопенія, тромбоцитопатія з недостатністю фактора 3). Може бути подовжений при дисемінованому внутрішньосудинному згортанні крові (в стадії «коагулопатії споживання»). Активований частковий (парціальний) тромбопластиновий час (АЧТЧ). Нормальні величини: 38–55 с. Подовження АЧТЧ спостерігається при вродженій недостатності факторів згортання крові (за винятком факторів VI та ХІІІ), наявності в крові інгібіторів згортання (зокрема, при лікування гепарином), дисемінованому внутрішньосудинному згортанні крові та фібринолізі. Скорочення АЧТЧ вказує на гіперкоагуляцію та розглядається як фактор ризику тромбозів. Протромбіновий час (протромбіновий індекс). Нормальні величини — 12–20 с (залежно від активності тромбопластину). Подовження протромбінового часу спостерігається при вродженій або набутій недостатності факторів, які відображають функціонування механізму утворення протромбінази, її дію на протромбін та наступне утворення фібрину (факторів Х, VII, V, II, I). Його відмічають у хворих, які вживають оральні антикоагулянти, при тяжких ураженнях паренхіми печінки та недостатності вітаміну К. Терапія прямими коагулянтами вважається адекватною, якщо протромбіновий час збільшується приблизно в 2 рази. Час згортання плазми крові при прямій стимуляції перетворення фібриногену у фібрин (тромбіновий та рептилазовий час). Нормальні величини — 15–18 с. Подовження тромбінового часу спостерігається при вродженій недостатності фібриногену (афібриногенемія, гіпофібриногенемія, дисфібриногенемія), дисемінованому внутрішньосудинному згортанні крові, гострому фібринолізі, тяжких ураженнях паренхіми печінки та наявності в крові інгібіторів тромбіну. Тромбоеластографія. Нормальні величини встановлюються імпірично для кожного приладу. За допомогою тромбоеластографа (гемокоагулографа) можуть бути виявленні та кількісно оцінені хронометрична та/або структурна гіпокоагуляція, хронометрична та/або структурна гіперкоагуляція, гіпоретракція та гіперретракція згустка крові, а також гіпофібриноліз та гіперфібриноліз. Методи, які характеризують концентрацію (активність) антикоагулянтів. Нормальні величини: вважається, що в крові здорових людей немає гепарину. Встановлюється рівень гепарину в крові при його введенні у високих (лікувальних) дозах. Методи, які характеризують кінцевий етап згортання крові (фібриноген та його похідні, активність фактора ХІІІ). Уніфікований гравіметричний метод визначення фібриногену. Нормальні величини — 9–15 мг. Зниження концентрації фібриногену спостерігається при його уродженій недостатності (афібриногенемія, гіпофібриногенемія, деякі дисфібриногенемії), тяжких захворюваннях печінки, дисемінованому внутрішньосудинному згортанні крові, гострому фібринолізі. Збільшення концентрації фібриногену відмічають при інфекційних захворюваннях, хронічних запальних процесах, злоякісних пухлинах, тромбозах і тромбоемболіях, під час вагітності, після травм, пологів та операцій. Уніфікований колориметричний метод визначення фібриногену. Нормальні величини — 200–350% (2–3,5 г/л). Клінічне значення — див. Гравіметричний метод. Протамінсульфатний тест. Нормальні величини: негативний результат у всіх розведеннях протаміну сульфату. Утворення гелю або ниток фібрину хоча б в одному з розведень протаміну сульфату розглядається як показник підвищення рівня розчинних комплексів фібрин-мономеру. Це спостерігається при гострому внутрішньосудинному згортанні крові та масивних тромбозах. Одержання позитивного результату тільки в перших 1–2 пробірках більш характерно для збільшення концентрації розчинних комплексів фібрин-мономерів, а позитивний результат в пробірках усього ряду більш характерний для підвищення рівня різних продуктів розщеплення фібриногену/фібрину. Уніфікований прискорений метод визначення фактора ХІІІ. Нормальні величини — 70±15 с, що вважається за 100%. Зниження активності фібринстабілізувального фактора спостерігається при його уродженій недостатності або у зв’язку зі споживанням при масивному внутрішньосудинному згортанні крові.

Основні типи К.: 1) перший тиждень післяопераційного періоду (хворі віком >35 років та при гнійно-септичних ускладненнях); у деяких роділь з ішемічною хворобою серця, гіпертонічною хворобою, флеботромбозом; 2) передтромбози та тромбози, що розвиваються (у хворих на тромбоемболію легеневої артерії, гострий артеріальний тромбоз нижніх кінцівок, інфаркт міокарда); гіперкоагуляційна фаза ДВЗ-синдрому; 3) захворювання, що супроводжуються депресією фібринолізу та тромбінемією, що розвивається на фоні помірної гіперфібриногенемії; 4) гіперкоагуляційна фаза ДВЗ-синдрому з ознаками гіперкоагуляції в першій фазі; 5) гостра набута гіпофібриногенемія з повним розладом фаз згортання при ДВЗ-синдромі; 6) гемофілія та стани, при яких здійснюється лікування гепарином у достатніх дозах; 7) уроджений дефект факторів згортання ІІ, V, VІІ або Х; паренхіматозні ураження печінки, гіповітаміноз К; тривале лікування непрямими антикоагулянтами; 8) гіпокоагуляція з вираженою активацією фібринолізу (хвороби крові, шок, лікування фібринолітичними препаратами та ін.); 9) гіпокоагуляція внаслідок порушення ретракції згустка через зниження в ньому кількості тромбоцитів або їх функціональної неповноцінності (тромбоцитопенії, уроджені та набуті тромбоцитопатії).

Энциклопедический словарь медицинских терминов / Гл. ред. Б.В. Петровский. — М., 1983.; Чиркин А.А., Окороков А.Н., Гончарик И.И. Диагностический справочник терапевта. — Минск, 1992.