КИСЛОТНО-ОСНОВНА РІВНОВАГА

КИСЛOТНО-ОСНОВНА РІВНОВAГА — співвідношення водневих іонів Н+ і гідроксильних іонів ОН у крові, інших рідинах та щільних тканинах організму. К.-о.р. знаходиться у певній залежності від загальної кількості катіонів і аніонів у крові. У нормі загальна кількість катіонів у плазмі крові становить 154 мекв/л, причому частка Na+ — 142, К+ та Са2+ — по 5, Mg — 2 мекв/л. Загальна кількість аніонів також становить 154 мекв/л, основним аніоном плазми є Сl, частка якого становить 105 мекв/л; частка іонів НСО3– — 25; РО43– — 2; SO42– — 1 мекв/л, а решта — частка органічних аніонів, а саме білків — 17 мекв/л і органічних кислот (молочна, піровиноградна, лимонна тощо) — 4 мекв/л. При такому співвідношенні аніонів і катіонів концентрація ОН у плазмі крові людини трохи перевищує концентрацію. Н+, у зв’язку з чим кров має слабколужну реакцію і рН — водневий показник крові — коливається в різних тварин у межах 7,3–7,4. Більш виражену лужну реакцію має жовч (рН 8,0±0,5), секрет товстого кишечнику (рН 8,0), підшлунковий сік (рН 7,8±0,3), спинномозкова рідина (рН 7,5). Сік тонкого кишечнику, внутрішньоочна рідина, сльози, синовіальна рідина мають реакцію, близьку до реакції крові (рН 7,3–7,4). Різкокисла реакція властива тільки шлунковому соку. У дорослих людей рН шлункового соку знаходиться в межах 0,9–1,5, у грудних дітей 4,5±0,5. Секрет слизової оболонки піхви також має кислу реакцію (рН 4,5±0,5). Слабкокислу реакцію має молоко (рН жіночого молока в середньому становить 6,8; коров’ячого — 6,7); рН поту і слини — 6,1–6,7. Реакція тканинних рідин нирок, печінки, надниркових залоз, селезінки, щитовидної залози, мозку зазвичай слабколужна, близька до нейтральної (рН 7,1–7,2). Тільки тканинна реакція м’язів у нормі слабкокисла (рН 6,8). Збереження співвідношення концентрації іонів Н+ і ОН у крові та тканинних рідинах на більш-менш постійному рівні має велике значення для життєдіяльності організму. Навіть порівняно незначні зрушення рН крові і тканинних рідин печінки, нирок, мозку в той чи інший бік можуть різко відобразитися на вмісті води, інших іонів та на активності різних ферментних систем у цих органах. Зміни активності ферментних систем, у свою чергу, відображаються на всіх процесах білкового, вуглеводного, жирового та інших видів обміну, що неминуче призводить до порушення їх координації та до порушення діяльності мозку, серця, печінки, нирок, легень та інших органів. Зрушення рН крові більше ніж на 0,4 вважається несумісним з життям організму. Зрушення рН крові на 0,3, як це іноді спостерігається при тяжких формах діабету, що супроводжуються кетонемією, спричиняє виникнення коматозного стану. Оскільки з їжею в організм тварин і людини вводяться певні кількості катіонів і аніонів у дуже широких межах (при кислому характері їжа може містити надлишок до 230 мекв Н+, при лужному — надлишок до 480 мекв ОН), забезпечення сталості рН крові й тканин — одна з найважливіших умов нормального існування організмів. Це забезпечення досягається завдяки наявності в організмі численних регуляторних систем, загальна потужність яких настільки велика, що вони можуть підтримувати на певному рівні рН крові й тканин навіть при дуже різких змінах їжі в кислий або лужний бік при інших змінах зовнішнього середовища (температура, вміст О2 і СО2 у повітрі), що також можуть впливати на К.-о.р. Ці регуляторні системи розвивалися та удосконалювалися в процесі еволюції тварин. Регуляторними системами, що безпосередньо в першу чергу забезпечують сталість рН крові, є буферні системи крові: бікарбонатна і фосфатна системи, білки еритроцитів і сироватка крові. Визначення параметрів К.-о.р. важливе при невідкладних станах для корекції інтенсивної терапії у разі асфіксії, дихальної, серцево-судинної, печінкової та ниркової недостатності та інших захворювань.

БМЭ. — М., 1959. — Т. 12; Здоровье матери и ребенка: Энциклопедия / Под ред. Е.М. Лукьяновой. — К., 1993.