КАШЕЛЬ

КAШЕЛЬ — захисно-пристосувальна реакція, яка забезпечує захист і очищення трахеобронхіального дерева від подразливих агентів (мокротиння, гною, крові, слизу тощо) і сторонніх тіл (шматочків їжі, пилу та ін.). Фізіологічна роль К. полягає не тільки в очищенні дихального тракту від сторонніх речовин, але й у попередженні розвитку механічної перешкоди, що порушує прохідність повітроносних шляхів. Формування кашльового рефлексу знаходиться під контролем діяльності кори головного мозку; він може бути пригнічений або викликаний довільно. Частота та інтенсивність К. залежать не тільки від сили подразника, але й від його локалізації в органах дихання, а також від збудливості кашльових рецепторів, яка має індивідуальні відмінності і коливається в однієї й тієї ж людини залежно від форми захворювання, фази перебігу хвороби, характеру патологічного процесу. К. буває частим і рідким, слабким і сильним, болісним, постійним і періодичним. Залежно від наявності або відсутності секрету розрізняють сухий К. і з виділенням мокротиння. Постійний К. спостерігається при хронічних захворюваннях глотки, гортані або трахеї, хронічному бронхіті, при тривалому застої крові в легенях у хворих з патологією органів кровообігу. У період загострення хронічного трахеобронхіту чутливість кашльових рецепторів до подразнень підвищується і К. провокується малоподразливими запахами і навіть зміною температури та вологості вдихуваного повітря. Періодичний К. буває в курців і алкоголіків, у хворих на пневмонію, бронхіальну астму, емфізему легень, при гострих респіраторних захворюваннях та інших хворобах. Разовий напад сильного К. виникає при вдиханні диму та інших подразливих речовин, при потраплянні в дихальні шляхи стороннього тіла чи шматочків їжі. Кашель не лише виконує фізіологічно корисні дренажні функції, але й шкідливо впливає на організм. Частий настирливий К., особливо у вигляді тривалих нападів, супроводжується підвищенням внутрішньогрудного тиску і може спричинити поступовий розвиток гіпертензії малого кола кровообігу, емфізему легень, формування легеневого серця. У терапевтичних заходах при кашлі будь-якої природи вирішальне значення має лікування, спрямоване на основне захворювання. К., що забезпечує ефективний дренаж бронхів, не слід пригнічувати. У цьому разі підсилюють очисну функцію К., призначаючи відхаркувальні та бронхолітичні засоби.

Для заспокоєння нестерпного К. застосовують протикашльові препарати з урахуванням того, що багато з них (кодеїн, гідрокодон та ін.) належать до препаратів опійної групи, які пригнічують функцію дихального центру (тобто можуть бути протипоказані при дихальній недостатності й здатні викликати звикання). За необхідності тривалого прийому ліків, які пригнічують К., слід віддавати перевагу ненаркотичним протикашльовим засобам з основним впливом на кашльові рецептори і меншою мірою на рецептори довгастого мозку. Вони зменшують К. і не знижують відділення мокротиння (глауцин, преноксдіазин та ін.).

Березняков И.Г. Кашель: диагностика и лечение. — К., 1998; БМЭ. — М., 1979. — Т. 10; Внутренние болезни // Под ред. Е. Браунвальда, К. Дж. Иссельбахера, Р.Г. Петерсдорфа и др. — М., 1993. — Кн. 1; Сильвестров В.П. Кашель // Тер. архив. — 1992. — Т. 64, № 3.