КАЛИНА

КАЛИНАКАЛИНА Viburnum L. — рід листопадних дерев і кущів родини жимолостевих (Caprifoliacea Juss.). Рід К. нараховує близько 200 видів. У країнах СНД — 6 дикорослих видів, з них 2 — в Україні. Культивується. Найпоширеніший вид — К. звичайна — V. opulus L., (viere — вити, плести; opulus — давньолатинська назва одного з видів клену через схожість з його листками); рос. назва — калина обыкновенная. В Україні також росте К. гордовина — V. lantana L. К.з. — гіллястий кущ або дерево 1,5–4 м завв. Молоді пагони вкриті зеленкувато-сірою або жовто-бурою, голою, гладенькою, місцями з великими сочевичками корою, товщина якої близько 2 мм. Листки супротивні, широкояйцеподібні, 3–5-лопатеві, з яйцеподібними вищербленозубчастими гострими лопатями, зверху голі, мають темно-зелений колір, знизу — оксамитовоопушені вздовж жилки, більш світлі, завш. 5–8 см; черешки листків з булавчастими залозками біля основи листкової пластинки та з сидячими тарілчастими залозками на її верхівці. Квітки білі або рожевуваті, в зонтикоподібних волотях; віночок — зрослопелюстковий, 5-роздільний. Крайові квітки суцвіття неплідні, з коротким, порівняно великим пласким віночком, з неоднаковими лопатями; віночок внутрішніх, плідних квіток — правильний, короткодзвоникоподібний. Плоди кулясті або яйцеподібно-кулясті, яскраво-червоні кістянки діаметром 8–12 мм, з малопомітним залишком стовпчика і чашолистків; у м’якоті плода знаходиться одна пласка серцеподібна, світло-бура округла кісточка. Цвіте у травні–червні. Плоди достигають у серпні–вересні. Поширена майже по всій території України в лісах, між чагарниками та по берегах річок. За межами України К.з. поширена в Европі, Північній Америці, Північній Африці та Азії. Офіцинальною сировиною К.з. є плоди і кора — Fructus Viburni, Cortex Viburni. У народній медицині також використовують гілки, листя, квітки, насіння К.з. Запаси сировини великі. Врожайність кори — 250–600 г/м2, плодів — 18–23 кг/ га. Основні діючі речовини — вуглеводи, органічні кислоти, стероїди, сапоніни, флавоноїди. Корені містять ефірну олію; тритерпеноїди (похідні α-амірину та β-амірину); вітаміни С, К; дубильні речовини; флавоноїди (астрагалін). Гілки містять ефірну олію, до складу якої входить саліцин, дубильні речовини. У корі К.з. виявлені: вуглеводи (сахароза, пектинові речовини); ефірна олія, яка містить кислоти (мурашину, оцтову, валеріанову, каприлову, капронову, олеїнову, лінолеву); тритерпеноїди (α-амірин, β-амірин, похідні α-амірину та β-амірину); іридоїди в кількості 2,73–5,73%, які отримали назву опулусіридоїди; сапоніни; алкалоїди; вітаміни С, К; фенолкарбонові кислоти та їх похідні (хлорогенова, неохлорогенова, кавова, похідні о-дигідроксикоричної кислоти); лігнін; дубильні речовини; катехіни ((±) –катехін); кумарини (скополетин, ескулетин, скополін, ескулін); флавоноїди; антрахінони (вібурнін); лейкоантоціанідини; вищі жирні кислоти (міристинову, пальмітинову, стеаринову, олеїнову, лінолеву, арахінову, бегенову, лігноцеринову, церотинову). Листя містить: сесквітерпеноїди (віопуридаль); тритерпеноїди (урсолову кислоту, похідні α-амірину та β-амірину); іридоїди; стероїди (β-ситостерин); алкалоїди; вітамін С; феноли та їх похідні (арбутин, фуркатин, саліцин); складні ефіри саліцину, фенолкарбонові кислоти та їх похідні (хлорогенову, неохлорогенову, кавову, похідні о-дигідроксикоричної кислоти); дубильні речовини; катехіни; кумарини (скополетин, ескулетин, скополін, ескулін); флавоноїди (астрагалін, 3-галактозид, 3-рамнозид і 3,7-диглюкозид кверцетину, 3-глюкозид і 3,7-диглюкозид кемпферолу); антоціани (3-глюкозид і 3-арабінозилсамбубіозид ціанідину, пеонідин); вищі жирні кислоти (міристинову, пальмітинову, стеаринову, олеїнову, лінолеву, ліноленову, арахінову, бегенову, лігноцеринову, церотинову); макроелементи (К, Са, Mg); мікроелементи (Fe, Mn, Cu, Zn, Co, Mo, Cr, Al, Ba, Se, Ni, Sr, Pb, B). Квітки містять тритерпеноїди (урсолову кислоту); флавоноїди (астрагалін, пеонозид, 3-глюкозид, 3-рамнозид і 3,7-диглюкозид кверцетину, кемпферол, 3-глюкозид і 3,7-диглюкозидкемпферолу). Плоди містять: вуглеводи (сахарозу, фруктозу, глюкозу, манозу, галактозу, ксилозу, рамнозу, арабінозу, полісахариди, пектин); органічні кислоти; тритерпеноїди (похідні α-амірину та β-амірину, олеанолову і хедерагенову кислоти та їх ацетильні похідні, урсолову кислоту); стероїди (β-ситостерин); вітаміни С, каротиноїди; фенолкарбонові кислоти та їх похідні (хлорогенову, неохлорогенову, похідні n-дигідроксикоричної кислоти); дубильні речовини; катехіни; флавоноїди (кверцетин, кемпферол, пеонозид); антоціани (самбуцин); вищі жирні кислоти (міристинову, пальмітинову, стеаринову, олеїнову, лінолеву, ліноленову, арахінову, бегенову, лігноцеринову, церотинову). У плодах високий вміст К, Са, Mg, Fe, Mn, Cu та Zn. Установлена здатність плодів К. накопичувати Se. Виявлено також Ni, Br, Sr та J. Насіння містить жирну олію, до складу якої входять такі вищі жирні кислоти, як міристинова, пальмітинова, стеаринова, олеїнова, лінолева, ліноленова, арахінова.

Галенові препарати К.з. проявляють кровоспинну і слабку сечогінну дії, мають в’яжучі та заспокійливі властивості, посилюють тонус м’язів матки, збільшують тривалість дії снодійних засобів. Як кровоспинний засіб препарати кори К.з. використовують при маткових кровотечах, особливо в клімактеричний період. Така дія кори зумовлена наявністю глікозиду вібурніну, що має судинозвужувальну дію. Препарати з кори застосовують також при судомах та істерії. Зовнішньо відвар кори (1:20) використовується для промивань, обробки ран і виразок, полоскання рота і горла. Плоди К.з. застосовують у медицині із середньовіччя. Перші згадки про її цілющі властивості з’явились у травниках Гільдергарди та Альберта Великого. Свіжі плоди, перетерті з цукром, а також сік вживають при нервовому збудженні, гіпертонії, атеросклерозі, кашлі, охриплості, хворобах печінки. Сік плодів К.з. використовують при раку молочної залози, гіпоацидних гастритах, анемії, набряках, нервових розладах, для профілактики виникнення злоякісних утворень при гастритах з пониженою кислотністю, поліпозі шлунка. Місцево — при екземі, фурункулах, для відбілювання шкіри обличчя. Експериментально встановлено, що плоди К.з. мають бактерицидну та фітонцидну дію і проявляють сильно виражений інгібуючий вплив на трихомонади та лямблії. Вони також згубно впливають на черевнотифозну і дизентерійну палички. Експериментальні дослідження на тваринах показали, що екстракти з плодів мають кардіотонічну дію, подібну до дії препаратів наперстянки. Настій з листя використовують при ангінах, чинить антигельмінтну дію. Відвар та настій з квіток виявляють відхаркувальний, потогінний ефект при респіраторних інфекціях; в’яжучий — при діареї; зовнішньо використовують при туберкульозі шкіри, діатезі, екземі; відвар з насіння — при диспепсії. Сурогат кави, має тонізуючі властивості. К.з. — медонос з продуктивністю нектару 15 кг/га.

Андреева Т.И., Комарова Е.Н., Юсубов М.С. и др. Антиоксидантная активность коры калины обыкновенной (Viburnum opulus L.) // Хим.-фармац. журн. — 2004. — № 10; Кернична І.З., Фіра Л.С. Калина звичайна — перспектива вивчення та застосування // Медична хімія. — 2005. — № 1; Лікарські рослини / За ред. А.М. Гродзинського. — К., 1989; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, и химический состав, использование; Семейства Caprifoliaceae-Plantaginacea. — Л., 1990.