ІНУЛІН

ІНУЛІН (Inulinum) — це фруктан або глюкофруктан (див. Фруктани), який має назву завдяки оману високому — Іnula helenіum, з якого він був вперше отриманий. Серед фруктанів найпоширенішою формою є І., у якого залишки β-D-фруктофуранози зв’язані 1→2 глікозидними зв’язками, цей полімерний ланцюг закінчується залишком α-D-глюкози, що не окиснюється.

Inulinum.eps

У рослинах І. синтезується із сахарози внаслідок поступового трансфруктозилювання. Як і крохмаль, І. є найважливішою запасною речовиною, однак він менш розповсюджений і накопичується тільки в рослинах деяких родин. Особливо на нього багаті підземні органи представників родини айстрових Asteraceae (кульбаба, цикорій, топінамбур, оман, жоржина та ін.). Іноді І. зустрічається у родинах Stіlіdaceae, Goodenіaceae і Campanulaceae. Головним чином він накопичується у підземних органах, але зустрічається також у стеблах, листках і квітках, напр., відомо, що він концентрується у листках та стеблах гваюли (Parthenіum argentatum). Його концентрація залежить від пори року й кліматичних умов. Максимальний вміст І. відзначається восени і взимку та сягає 25–40%. Ступінь полімеризації І. зазвичай становить 30–45, але іноді досягає 100. Мол. м. коливається у межах 5000–6000. Макромолекула легко гідролізуєтся завдяки фуранозній формі фруктози. І. погано розчиняється у холодній та добре — у гарячій воді. Під час кислотного гідролізу полісахариду утворюється 94– 97% фруктози та 3–6% глюкози. І. не реагує з йодом, не відновлює реактив Фелінга. Tпл =180–185 °С. З водних розчинів осаджується спиртом. Водні розчини інуліну колоїдні, рН 10% водного розчину — 4,6–7,0. І. — це білий, аморфний, гранульований, гігроскопічний порошок, майже без запаху, під мікроскопом має вигляд неправильних кутастих часток, питоме (або специфічне) обертання — від 32–40° до 36,5–40,5°. Тотожність І. встановлюють за допомогою ТШХ і реакції Моліша.

За кордоном І. ін’єкційний використовують для діагностики функції нирок, тобто для виміру норми ниркової фільтрації. І. виводиться із кровотоку через нирки. Введення І. у кровоносне русло і вимір його рівня в сечі за певний період дозволяє визначити, яка кількість І. була відфільтрована нирками за цей термін. Застосування І. сприяє зниженню рівня глюкози, холестерину й тригліцеридів у крові, він здатний зв’язувати шкідливі речовини, сприяє відновленню ушкодженої стінки судин, поліпшує кровопостачання, нормалізує обмін речовин. Як пребіотик І. позитивно впливає на біфідобактеріальну мікрофлору ШКТ (див. Нутриціологія). Через те, що організм людини не розщеплює β-(1→2)глікозидний зв’язок фруктозанів, І. не всмоктується в ШКТ. У товстому кишечнику біфідобактерії під час бродіння розщеплюють І. до ди- і моносахарів. Підтримуючи життєдіяльність біфідофлори, він перешкоджає розмноженню сальмонел і колібактерій. І. виявляє імуномодулювальну, протипухлинну та протизапальну активність. Інулінвмісні продукти позитивно впливають на регуляцію обміну речовин при цукровому діабеті, атеросклерозі, ожирінні. Ці продукти діють комплексно й придатні для лікування інфекційних захворювань. І. можна застосовувати як антикоагулянтний комплекс. Як поліфруктан І. є джерелом отримання D-фруктози.

Литвиненко В.І., Трубніков О.О., Попова Н.В. та ін. Стандартизація рослинної сировини, що містить глюкофруктани. — Фармац. жур. — 2001. — № 3; Топінамбур — сонячний корінь / За ред. Л.Д. Бобрівника. — К., 1995; Химическая энциклопедия. В 5 т. / Гл. ред И.Л. Кнунянц. — М., 1998; The Merck Index 20-ed. — Merck and Co, USA, 1996; The United State Pharmacopoeia, 22 ed. — US Pharm. Conv Inc. 1990.