ІНСУЛЬТ

ІНСУЛЬТ (лат. insultus — напад) — захворювання, зумовлене гострою судинною патологією головного мозку, що супроводжується структурними та морфологічними змінами в тканині мозку і стійкими органічними неврологічними симптомами, які тривають понад добу. І. називають також «гострим порушенням мозкового кровообігу», «апоплексією», «ударом». Захворювання розповсюджене (на рік реєструють близько 105 нових випадків на 100 тис. населення), значно коливається залежно від віку, особливо високий ризик його виникнення у людей похилого віку.

Залежно від механізму розвитку гострої судинної патології виділяють декілька видів І.: ішемічний І. (І. мозку) — захворювання розвивається внаслідок гострого порушення надходження крові до певної ділянки мозку, до 80% всіх випадків (див. Інсульт ішемічний); геморагічний І. (внутрішньомозкова гематома) — патологія мозку, викликана просочуванням кров'ю ділянки мозку, близько 10% всіх випадків (див. Інсульт геморагічний); субарахноїдальний крововилив — виникає при розриві судин мозкової оболонки, становить близько 5% (див. Субарахноїдальний крововилив). Діагноз встановлюється в тих випадках, коли осередкові неврологічні порушення зберігаються більше 24 год. При минущому порушенні кровообігу ішемія не настільки тривала, щоб викликати загибель нервових клітин, тому симптоми можуть зникнути протягом декількох хвилин або годин. Таке минуще порушення мозкового кровообігу називають транзиторною ішемічною атакою. Чим швидше відновлюється кровотік, тим більша ймовірність, що уражені нейрони виживуть і відновлять свої функції. Незалежно від тривалості подібні ішемічні атаки — серйозна загроза майбутнього І.

Результат лікування І. залежить від його типу. При геморагічному І. смертність протягом першого місяця досягає 33%. За той же період при ішемічних І., як емболічних, так і тромботичних, вона не перевищує 15%. Імовірність повторення (рецидиву) І. залежить від місця й характеру ураження. Після І. можливе відновлення здатності до пересування й догляду за собою. 20% хворих відновлюються повністю. Сучасні підходи до лікування мозкового І. передбачають максимально швидку госпіталізацію хворих, ранні терміни початку терапевтичного втручання після розвитку І., коли в ушкоджених клітинах починається регенерація уражених ділянок, а інші нейрони утворюють нові синаптичні зв'язки для компенсації втрачених. Існуючі методи лікування мозкового І. ґрунтуються в цілому на сучасних уявленнях про патогенетичні механізми розвитку цього захворювання. Вони передбачають комплекс лікувальних заходів невідкладної допомоги хворим незалежно від характеру І. Реабілітація припускає комплексне застосування фармакотерапії, адекватний підхід, фізичну, трудову й мовну терапію, а також зусилля працівників соціальних служб, спрямовані на те, щоб допомогти хворому і його родині пристосуватися до недуги й по можливості компенсувати неврологічний дефект, що зберігається після І. Профілактика І. полягає в боротьбі з факторами ризику, насамперед з палінням, артеріальною гіпертензією (підвищеним кров'яним тиском), хворобами серця, високим рівнем холестерину в крові, цукровим діабетом.

Виберс Д.О., Фейгин В.Л., Браун Р.Д. Руководство по цереброваскулярным заболеваниям. Пер. с англ. — М., 1999; Виленский Б.С. Инсульт: профилактика, диагностика и лечение. — СПб, 1999; Віничук С.М. Нервові хвороби. — К., 2001; Горбачева Ф.Е., Скоромец А.А., Яхно Н.Н. Болезни нервной системы. Руководство для врачей. / Под ред. Н.Н. Яхно, Д.Р. Штульмана, П.В. Мельничука. — М., 1995; Инсульт. Практическое руководство для ведения больных./ Ч.П. Варлоу, М.С. Денис, Ж. ван Гейн и др. — СПб, 1998.