ІНГАЛЯЦІЙНА ДОСТАВКА ЛІКІВ

ІНГАЛЯЦІЙНА ДОСТАВКА ЛІКІВ створює високу концентрацію АФІ безпосередньо у місці ураження, дозволяє знизити дозу і тривалість застосування, знизити до мінімуму системні впливи. Крім того, АФІ, минаючи печінку, діють більш ефективно, ніж при пероральному застосуванні. До сучасних інгаляційних систем належать дозовані аерозольні інгалятори, порошкові інгалятори, небулайзери і спейсери.

Дозовані аерозольні інгалятори (Д.а.і.) як готова ЛФ є найбільш використовуваними системами доставки ліків через легені. В аерозольних інгаляторах лікарські та допоміжні речовини знаходяться під тиском у спеціальних контейнерах у вигляді розчину, емульсії або суспензії та при виході з контейнера при натисненні на клапан являють собою аерозоль — дисперсію твердих або рідких часток у газі розміром менше 5 мкм, що забезпечує їхнє проникнення в нижні відділи легень і альвеоли. Зазвичай Д.а.і. містить лікарську речовину, пропеленти (див. Пропеленти) і сурфактант (англ. surface — поверхня) — ПАР (альфа-лецитин), яка має малий поверхневий натяг і перешкоджає спаданню альвеол та сприяє стабілізації їхнього розміру. Інгаляційні ліки повинні забезпечувати тонкодисперсне розпилення часток аерозолю, що зумовлює їх розподіл та дію в дихальних шляхах. Частки 5–10 мкм осаджуються у верхніх дихальних шляхах, частки 2–5 мкм — у нижніх дихальних шляхах, частки 0,5–2 мкм — в альвеолах, частки <0,5 мкм не осаджуються в легенях. У зв'язку з тим, що частки аерозолю неоднорідні, їх характеризують за такими параметрами: серединний масовий аеродинамічний параметр (середнє значення розміру часток аерозолю), респірабельні частки (частки з діаметром <5 мкм, що проникають у нижні дихальні шляхи й альвеоли), респірабельна фракція (частина респірабельних часток в аерозолі). Кількість респірабельних часток, створюваних за допомогою Д.а.і., значною мірою залежить від АФІ, природи пропеленту, а також повноти наповнення балона. Переваги Д.а.і.: можливість одержання аерозолю за рахунок власного джерела енергії (потенційної енергії зрідженого пару, що знаходиться в балоні), постійна готовність до експлуатації (немає необхідності заправляти перед інгаляцією), швидке вивільнення і дія АФІ, можливість дозування ліків, малий ступінь полідисперсності аерозолю, стабільність режиму утворення аерозолю, забезпечення стерильності препарату, що розпорошується, портативність, можливість індивідуального використання хворим, відносно невисока вартість. Основними недоліками Д.а.і. є необхідність чіткої координації дихальних рухів і роботи пристрою. Непогодженість вдиху і включення інгалятора, занадто швидкий асинхронний вдих, відсутність затримки подиху на вдиху є основними причинами неефективного використання інгалятора. Складність проведення процедури інгаляції призводить до помилок. За даними літератури, 33–79% пацієнтів не можуть правильно користуватися цими пристроями, що є причиною недостатності надходження дози ліків. Крім того, утруднене застосування Д.а.і. відмічають у дітей віком до 5 років, літніх хворих, неможливість використання особами, що знаходяться в несвідомому стані. В даний час використовують інгалятори «легкий подих», що активуються вдихом за рахунок роботи мікрокомп’ютера. У цих пристроях синхронізація вдиху й інгаляції здійснюється автоматично. Вони зручні в експлуатації, забезпечують необхідну дозу ліків, підвищують ефективність інгаляції. Дослідження, проведені на хворих бронхіальною астмою, показали, що в тій групі хворих, які застосовували для лікування інгалятори «легкий подих», рідше використовували β2-агоністи та пероральні глюкокортикостероїди, рідше виникали респіраторні інфекції порівняно з тією групою хворих, яка застосовувала традиційні дозовані інгалятори.

Порошковий інгалятор (П.і.) — пристрій, в якому АФІ знаходиться у вигляді дрібнодисперсного порошку, розділеного на рівні дози. У момент вдиху в інгаляторі створюються турбулентні потоки, контейнер з однією дозою розкривається і порошок потрапляє в дихальні шляхи. Для подолання опору часток і рівномірного їх розподілу в легенях необхідна відносно велика швидкість вдиху (порядку 60 л/хв), що може утруднити використання порошкових інгаляторів у дітей і пацієнтів з інсператорним спазмом. За типом дозування П.і. поділяють на три основні класи: одноразові капсульні, багаторазові резервуарні, багаторазові блістерні. В одноразових капсульних П.і. АФІ знаходиться в желатиновій капсулі, легко й точно дозується. Пристрої компактні та зручні для застосування поза будинком. Незручність полягає в необхідності перезарядження. Багаторазові резервуарні П.і. за принципом дії подібні Д.а.і. Зазвичай це дуже складні пристрої, що підвищує їх вартість. Більшість багаторазових резервуарних П.і. чутливі до стану навколишнього середовища (особливо вологості). У багаторазових блістерних П.і. використовують кілька доз (4–8), упакованих у вигляді дисків, що забезпечують точне дозування АФІ та її захист від вологи. П.і. застосовують при бронхіті та бронхіальній астмі. Їх позитивна якість — відсутність хладонів.

Небулайзер (Н., лат. nebulo — туман, хмарина) — пристрій для генералізації аерозолю, що містить дрібнодисперсні частки (2–5 мкм) АФІ. Застосування Н. не вимагає координації інгаляції з актом подиху. Проста техніка інгаляції, що не створює проблем для пацієнта, є його істотною перевагою перед Д.а.і. Для ефективної доставки АФІ достатньо рівного спокійного дихання. Н. можуть використовуватися у найтяжчих хворих, при розвитку астматичного статусу, у дітей і літніх пацієнтів. Їх застосування дає змогу доставляти безпосередньо в органи дихання різноманітні АФІ: бронхолітики, муколітики, антибіотики, антисептики, протигрибкові, противірусні засоби, ферменти, гормони, антигістамінні засоби, біостимулятори та імуномодулятори. Н. можуть бути стаціонарними, що використовуються в лікарнях, та індивідуальними — для лікування окремих хворих. У зв'язку з доступністю і зручністю все частіше застосовують індивідуальні Н. АФІ вводиться в камеру. Для розпилення ліків у струминних (пневматичних, компресорних) Н. використовується енергія стиснутого газу (повітря або кисню), що під великим тиском з вбудованого компресора надходить у вузький отвір камери, який розпилює, і завдяки турбулентному рухові газу формується аерозоль і через маску або мундштук надходить у дихальні шляхи пацієнта. В ультразвукових Н. аерозоль створюється за допомогою ультразвукових коливань, що генеруються п'єзоелементом. Більш широке застосування одержали струминні Н., оскільки вони дозволяють проводити інгаляції практично всіх рідин (від водних розчинів і суспензій до в'язких рідин і масляних розчинів), мають невеликий залишковий об'єм АФІ (кількість розчину, що залишається на дні камери наприкінці інгаляції та не може бути перетворена в аерозоль), легко піддаються очищенню й стерилізації. Його можна мити, кип'ятити, хімічно й термічно дезінфікувати. Недоліком є значний шум при роботі. Основні види струминних Н.: 1) конвекційні Н. виробляють аерозоль з постійною швидкістю як у фазі вдиху, так і видиху; лікарська речовина потрапляє в дихальні шляхи тільки під час вдиху, а під час видиху вона надходить у навколишнє середовище; при цьому понад 50% АФІ не використовується за призначенням, що істотно збільшує вартість лікування; 2) Н., що активуються вдихом, постійно виробляють аерозоль; однак вивільнення аерозолю посилюється під час вдиху і послаблюється під час видиху; це досягається завдяки наявності додаткового спеціального клапана в ділянці утворення аерозолю; як результат значно скорочуються втрати аерозолю під час видиху і збільшується надходження ліків у легені при вдиху; 3) синхронізовані з диханням Н. виробляють аерозоль тільки під час вдиху; це досягається шляхом уведення спеціального електронного датчика (тиску або потоку); тим самим досягається 100% використання АФІ. Природно, що будь-які ускладнення технічних характеристик приладу збільшують його вартість. В ультразвукових Н. аерозоль АФІ утворюється швидко і безшумно, але вони мають обмежене використання, не можуть створювати аерозоль із в'язких рідин і масляних розчинів, мають трохи більший залишковий об'є рідини, що збільшує вартість лікування. Під впливом ультразвуку руйнуються деякі лікарські речовини, особливо такі, як імуномодулятори, глюкокортикостероїди, гепарин та ін. Ультразвукові Н. не можна обробляти термічними методами дезінфекції. Індивідуальні Н., що випускаються різними фірмами, мало відрізняються за основними характеристиками: сумарною масою часток діаметром <5 мкм стосовно загальної маси часток; залишковмм об'ємом АФІ; надлишковим додатковим тиском на вході в дихальні шляхи. Тому при виборі моделі варто орієнтуватися на такі характеристики: вартість, компактність, простота обслуговування, включаючи дезінфекцію та стерилізацію. Застосування Н. у лікуванні різних бронхолегеневих захворювань є одним з найбільш значущих напрямків респіративної терапії в сучасній медичній практиці. Небулайзерну терапію розглядають сьогодні як ефективний метод лікування бронхіальної астми, хронічного бронхіту, муковісцидозу, ХОЗЛ.

Спейсер (С., англ. space — простір) — спеціальна камера, що виконує роль резервуара, розташованого між інгалятором і дихальними шляхами хворого. У камеру вводяться ліки з Д.а.і., і пацієнт через лицьову маску його інгалює при звичайному подиху. С. «Валюматик» (об'єм камери 750 мл) — для дітей віком ≥3–5 років, С. «Бебіхалер» (об'єм камери 350 мл) — для дітей <3 років. За допомогою С. батьки самостійно можуть контролювати стан дитини. Вони незамінні і для пацієнтів, що в стані емоційного збудження, страху й паніки не можуть скоординувати вдих з натисканням клавіші інгалятора. Перевагами введення дозованого аерозолю за допомогою С. є ефективне використання АФІ (випущена доза не розсіюється, а зберігається усередині камери пристрою до повного її вживання); відсутність «холодного» хладонового ефекту, що, як відомо, саме по собі може викликати спазм гладких м'язів бронхів; зниження ймовірності виникнення місцевих побічних реакцій, тому що великі частки аерозолю осідають на стінках камери, а не у ротовій порожнині та глотці. С. можуть використовуватися як для препаратів тривалої підтримувальної терапії, так і для препаратів екстреної допомоги, необхідної для купірування приступів задухи. Крім того, С. не мають потреби в джерелі живлення, технічному обслуговуванні, прості у застосуванні, зручні для використання в домашніх умовах. Недолік С.: великий об'єм камери, обмежено використання поза будинком і лікувальної установи. Дітям молодше 5 років варто застосовувати Д.а.і. зі С. і масками або Н. При цьому С. повинен обов'язково відповідати інгаляторові. Дітям віком >5 років, яким важко використовувати Д.а.і., необхідно користуватися Д.а.і. зі С. або дозованим інгалятором.

Сучасні інгаляційні системи повинні задовольняти такі вимоги: тривала і рівномірна генерація аерозолю, однаковість видаваних доз АФІ протягом усього терміну придатності, велика кількість респірабельних часток, вміст великої кількості доз, наявність цифрового лічильника доз, відсутність хладону, синхронізація з диханням, невеликі розміри, простота використання, невисока вартість.

Гуревич К.Г. Средства ингаляционной доставки лекарств // Фарматека. — 2002. — № 11; Осипов Л.В. Сравнительная характеристика индивидуальньїх небулайзеров // Российские аптеки. — 2004. — № 5; Фещенко Ю.И., Костромина В.П., Речкина Е.А. Основные принципи лечения бронхиальной астмы у детей // Здоров'я України. — 2002. — № 1.