ГЕРІАТРІЯ

ГЕРІАТРІЯ (лат. geriatria < грец. heron — старий + іatreіa — лікування) — галузь клінічної медицини, яка вивчає хвороби людей літнього і старечого віку, розробляє методи їх лікування та профілактики з метою збереження фізичного і психічного здоров’я людини до глибокої старості. Г. — клінічний розділ геронтології. У житті дорослої людини виділяють такі вікові періоди: юнацький вік — від 16 до 20 років у жінок і від 17 до 21 року — у чоловіків; зрілий вік (перший період) — від 20 до 35 років у жінок і від 21 до 35 років — у чоловіків; зрілий вік (другий період) — від 35 до 55 років у жінок і від 35 до 60 років — у чоловіків; літній вік — від 55–60 до 75 років у жінок і чоловіків; старечий вік — від 75 до 90 років; довгожителі — люди віком старше 90 років. Для людей старечого віку характерне поєднання захворювань різного генезу, тісно пов’язаних із розвитком вікових процесів в організмі.

Важливими проблемами Г. є взаємозв’язок атеросклерозу і віку, механізм виникнення так званої склеротичної артеріальної гіпертензії, вивчення вікових особливостей функції підшлункової залози та їх впливу на перебіг цукрового діабету, механізму вікових змін опорно-рухового апарату, ролі вікових змін у розвитку онкологічних захворювань. Психіатрія, хірургія, урологія, офтальмологія, оториноларингологія, стоматологія та інші галузі медицини також вивчають наукові та практичні проблеми, пов’язані з Г. Геріатрична фармакотерапія вивчає особливості впливу різних ЛП на старіючий і постарілий організм, проводить пошук БАР для боротьби з передчасним старінням, підтримання на нормальному рівні діяльності всіх систем організму і різних видів обміну. У сучасному суспільстві зростає потреба в медичній допомозі людям старших вікових груп внаслідок неухильного зростання у загальній кількості населення частки осіб літнього і старечого віку. Оскільки різка зміна способу життя часто є причиною розвитку фізичної та психічної декомпенсації, вся система організації медико-соціальної допомоги повинна сприяти адаптації людей літнього і старечого віку до нових умов життя, забезпечувати догляд за ними. Хвороби в цьому віці часто є хронічними. Складний характер вікової патології визначається поєднанням захворювань, які розвиваються в різні вікові періоди, у різних комбінаціях і без патогенетичної залежності одне від одного. Вікові зміни організму зумовлюють специфічність перебігу різних хвороб. Захворювання у хворих старшої вікової групи часто характеризуються безсимптомним або прихованим пербігом, швидким виснаженням захисних механізмів. Основні форми патології — атеросклероз, гіпертонічна хвороба, ураження судин головного мозку, емфізема легень, онкологічні та ін. Для осіб літнього і старечого віку необхідно призначати ліки дуже обережно, оскільки реакція на них часто буває непрогнозованою. Нераціонально призначати одночасно велику кількість ЛП. Дози препаратів підбирають індивідуально, лікування починають із низьких доз, потім їх підвищують до оптимальних з урахуванням взаємодії ЛП. Необхідно враховувати можливі побічні ефекти препаратів і вживати заходів щодо запобігання, тому що з віком їх частота підвищується. Особливу обережність слід виявляти при застосуванні ЛП таких фармакологічних груп: серцеві глікозиди, снодійні, анальгетики, антидепресанти.

Анисимов В.Н., Соловьев М.В. Эволюция концепций в геронтологии. — СПб., 1999; Донцов В.И., Крутько В.Н., Подколзин А.А. Старение: Механизмы и пути преодоления. — М., 1997; Фармакотерапия / Под ред. Б.А. Самуры: В 2 т. — Х., 2000. — Т. 1; Epidemiology in Old Age / Ebrahim S., Kalache A.K., eds. — London, 1996.