ГЕРБАРІЙ

ГЕРБАРІЙ (лат. herbarium < herba — трава) — колекція спеціального зібрання засушених і відповідно змонтованих на аркушах паперу рослин, що призначається для науково-дослідних, навчальних і пізнавальних цілей. Першим складачем Г. вважається болонський ботанік Лука Гіні (1550). Г. — універсальний засіб і банк інформації для всіх ботанічних досліджень. Г. дає змогу досконало вивчати ботаніку, фармакогнозію, систематику, морфологію, екологію та інші природоохоронні дисципліни. Загербаризована рослина зберігає морфолого-анатомічні ознаки і може бути використана для проведення експертних робіт. Окрім загальних флористичних Г., складаються Г. лікарських, харчових та технічних рослин. Згідно з моральним кодексом фонди наукових Г. не виражаються в грошовій вартості, тобто мають лише наукову цінність. Завдяки цьому можливий їх безкоштовний обмін.

Робота над складанням Г. містить такі етапи: підготовчий, збір рослин, сушіння, визначення, монтаж і зберігання. На підготовчому етапі проводиться ознайомлення з картографічними матеріалами, планами місцевості та підготовка робочого обладнання, що містить гербарну сітку, лопатку, ножиці, лупу, етикетки, компас і т.п. Збирати рослини потрібно в суху погоду. Трав’янисті види викопують із коренем, а з кущів і дерев зрізають гілки, які за розміром не перевищують гербарного аркуша. Крім вегетативних органів, збирають квітки і плоди. Для гербаризації рекомендується брати 3–5 екземплярів досліджуваного виду. Зібрані рослини відразу ж розрівнюють і перекладають непроклеєним папером: газетою чи звичайним обгортковим матеріалом і тримають у польових картонних папках. Для кожної рослини пишеться чорнова етикетка, в якій зазначається: назва рослини (якщо вона відома) або порядковий номер, місце збирання (країна, область, район, населений пункт), умови місцезростання (рельєф, ґрунти, болото, ліс, степ тощо), дата збирання (число, місяць, рік), ініціали і прізвище того, хто зібрав рослину. Згодом при остаточному опрацюванні польову (чорнову) етикетку замінюють чистовою. Сушать рослини у згорнутих аркушах (у «сорочках»); між рослинами кладуть 3–4 шари сухого допоміжного матеріалу (так звана прокладка). Щоб рослини під час сушіння не зморщувались, їх складають до 20–30 штук у пачку, а пачки, у свою чергу, спресовують металевими або дерев’яними сітками. Сітки підвішують у сухому приміщенні, що добре вентилюється. Прокладки змінюють спочатку щодня, а потім через 2–3 дні, аж поки рослини не стануть зовсім сухими. Г. монтують (приклеюють або, краще, пришивають) на щільних аркушах паперу розміром 42×28 або 45×35 см і туди ж переносять етикетку (праворуч, знизу). Змонтований Г. передається на зберігання у гербарні сховища, а також в гербарні установи, де зберігаються колекції засушених рослин і проводиться їх наукове опрацювання (визначення, класифікація тощо). Особливу цінність становлять Г., де зберігаються так звані типи, тобто автентичні рослини, за якими було зроблено опис уперше відкритих видів. Для захисту від шкідників Г. періодично пересипають отрутохімікатами, обробляють парами хлороформу або навіть стерилізують (двогодинна витримка в термокамері при T 80 °С). Найбільші колекції Г. зосереджені в Державному Нікітському ботанічному саду Української академії аграрних наук (152 тис. зразків), Державному природничому музеї НАНУ у Львові (понад 250 тис.), Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна (130 тис.). У зарубіжних країнах найбільші Г. відомі в К’ю біля Лондона (6,5 млн), Женеві (4 млн), Парижі (6 млн, у т.ч. 1 млн спорових рослин). Нині в Україні у різних установах і навчальних закладах зберігається понад 3 млн 300 тис. гербарних зразків. Усі гербарні зібрання, які оформлені відповідно до існуючих стандартів, мають право на довгострокове зберігання та використання.

Скворцов А.К. Гербарій. — М., 1977; Чопик В.І., М’якушко Т.Я., Соломаха Т.Д. Гербарій. Історія створення та функціонування. — К., 1999.