ГІНЕКОЛОГІЯ

ГІНЕКОЛОГІЯ (грец. gyne — жінка + logos — слово, вчення) — вчення про жіночі хвороби.
До жіночої статевої системи анатомічно належать: матка, яєчники, маткові труби, піхва, великі та малі статеві губи, гімен (дівоча пліва), клітор. Основними функціями статевої системи жінки є: гормональна (ендокринна), менструальна, репродуктивна (зачаття, вагітність, пологи і годування груддю), сексуальна. За рахунок гормональних взаємозв’язків статева система тісно пов’язана з усіма системами організму: з головним мозком, кістковою та серцево-судинною системами, шкірою, підшкірною жировою клітковиною, волосяними фолікулами, молочною і щитоподібною залозами, наднирниками та ін. За рахунок анатомічних взаємозв’язків статеві органи пов’язані з нижніми відділами кишечнику, сечоводами, сечовим міхуром та сечовивідним каналом (уретрою). Перші відомості про родопоміч і лікування жіночих хвороб містяться в медичних текстах Стародавнього Сходу — Китаю, Єгипту (II–I тисячоліття до н.е.). Не менш давнім є застосування контрацепції. У мумії дружини фараона у порожнині матки було виявлено золоте кільце. Властивості різних трав і зілля на основі тваринного матеріалу використовувалися для запобігання небажаної вагітності практично у всіх народів за всіх часів. Стародавні греки знали про кесарів розтин, проте виконували його тільки на мертвій жінці з метою витягування живої дитини (відповідно до міфології так був народжений бог лікування Асклепій). Перші достовірні дані про успішну операцію кесарева розтину пацієнтки відносять до 1610 р. Його зробив німецький акушер І. Траутманн. За епохи Відродження розвиток наукової анатомії (А. Везалій, Дж. Фабрицій, Г. Фаллопій) і фізіологічних знань створили передумови для розвитку наукового акушерства і гінекології. Перший у Західній Європі підручник «Про жіночі хвороби» укладено у 1579 р. професором Л. Меркадо (м. Толедо, Іспанія). Основними досягненнями медичної науки і техніки XX ст., які дозволили досягти сучасного рівня гінекологічної допомоги, є: 1. Винахід ендоскопії, зокрема лапароскопії та гістероскопії. Вперше ендоскопічний огляд черевної порожнини був застосований російським гінекологом Д.О. Отто у 1901 р. З тих часів методика лапароскопії багаторазово удосконалювалася, була розроблена величезна кількість спеціальних інструментів і пристосувань, які дозволяють робити більшість операцій так званим малоінвазивним доступом (через 2–3 невеликих проколи в ділянці передньої черевної стінки). Гістероскопія дозволяє оглянути порожнину матки зсередини, встановити точний діагноз внутрішньоматкової патології та зробити відповідну лікувальну маніпуляцію. 2. Виділення і синтез жіночих статевих гормонів. Це дозволило в 60-ті роки XX ст. почати промисловий випуск гормональних препаратів. Зараз їх застосовують як у контрацепції, так і, навпаки, для подолання безплідності, лікування і профілактики невиношування вагітності, корекції порушень менструального циклу, статевого дозрівання і клімактеричного синдрому, лікування пухлин статевої сфери. 3. Репродуктологія перейшла на принципово новий рівень розвитку після винаходу методу екстракорпорального запліднення, який дозволяє мати дітей людям із такими формами безплідності, які раніше вважалися безнадійними щодо виліковування. Перша дитина, зачата за допомогою цього методу, народилася у 1978 р. Сьогодні у світі живе більше мільйона так званих дітей із пробірки. 4. Розроблення сучасних високоточних неінвазивних методів візуалізації внутрішніх органів — УЗД, МРТ. 5. Синтез антибіотиків, що дозволило позитивно впливати практично на будь-які бактеріальні інфекції, в т.ч. спричинені запаленням органів сечостатевої системи. Паралельно були розроблені методики високочутливої та специфічної діагностики інфекцій.

Голубева И.В. Патология и корекция пола. — М.,1992; Йек С.С., Джаффе Р.Б. Репродуктивная эндокринология / Пер. с англ. — М., 1998. — Т. 1; Кира Е.Ф., Корхов В.В. Скворцов В.Г. Практический справочник акушера-гинеколога. — СПб.; М., 1995; Маркин Л.Б. Яковлева Э.Б. Справочник детского гинеколога. — К., 2004; Смежник В.П. Тулинович Л.Г. Неоперативная гинекология. — СПб., 1995.