ГЕМОРОЙ (лат. haemorrhoides < грец. haima — кров + rheo — течу, витікаю; син.: varices haemorrhoidales) — розширення кавернозних вен (тілець) дистального відділу прямої кишки і заднього проходу, що супроводжується певними клінічними симптомами.
Залежно від особливостей перебігу розрізняють Г. гострий, хронічний і рецидивний. За локалізацією і відношенням до перехідної складки заднього проходу і зовнішнього сфінктера Г. поділяють на внутрішній, зовнішній, комбінований або змішаний (вузли над і під перехідною складкою). Первинний Г. відрізняють від вторинного, при якому патологія судин прямої кишки пов’язана з будь-яким захворюванням внутрішніх органів (цироз печінки, декомпенсація серцевої діяльності та ін.).
В основі виникнення Г. лежить гіперплазія кавернозних вен і тілець підслизового шару дистального відділу прямої кишки та анального каналу. Іншими факторами є вроджена функціональна недостатність сполучнотканинного апарату, порушення нервового регулювання тонусу венозної стінки тощо. Під впливом різних факторів (тривале перебування на ногах, сидяча робота, часте піднімання важких предметів, запор, вагітність і пологи, зловживання гострими стравами та алкоголем, повторне натужування при так званій двомоментній дефекації тощо) підсилюється приплив артеріальної крові в кавернозні вени прямої кишки по розширених артеріовенозних анастомозах. При хронічній дії цих факторів розвивається гіперплазія кавернозних тілець, вони збільшуються в обсязі, стінки їх потовщуються і таким чином формується гемороїдальний вузол. Ушкодження поверхнево розміщених кавернозних вен гемороїдальних вузлів під час дефекації призводить до виникнення головного симптому Г. — ректальних кровотеч. Кавернозні вени прямої кишки при Г. поступово збільшуються, набувають вигляду покритого слизовою оболонкою вузла на широкій ніжці, звисають у просвіт кишки і можуть випадати з анального отвору. Стінки таких вузлів стоншені, нерідко вкриті виразками.
При хронічному Г. у так званий холодний період запальних змін у вузлах майже немає. Розширення просвіту кавернозних вен, що супроводжується сповільненням кровотоку і часто ушкодженням ендотелію (особливо при защемленні вузлів, що випадають), призводить до розвитку тромбів у гемороїдальних вузлах. Коли уражається слизова оболонка, що покриває вузол, вона вкривається виразками, це часто призводить до проникнення у вузли інфекції з просвіту прямої кишки і виникнення вторинного тромбофлебіту. При багаторазових рецидивах запалення тромбу в просвіті вузлів можуть піддаватися організації, а іноді й гнійному розплавлюванню. Зовнішні вузли в цих випадках можуть облітеруватися, спадатися, зморщуватися, набуваючи вигляду періанальних бахромок. Їх нагноєння відзначають рідко.
Ускладнення внутрішнього Г. розвиваються досить часто. Дуже сильний біль, пропасний стан, високий лейкоцитоз свідчать про розвиток гострого тромбофлебіту. Вузли значно збільшуються, на дотик щільні, болючі. При прогресуючому перебігу виникає ризик розвитку парапроктиту, гнійних метастазів, сепсису.
Защемлюватися можуть як незмінені, так і тромбовані або запалені вузли. В останньому випадку із заднього проходу виступають болючі великі, покриті набряклою темно-багряною або синюшною слизовою оболонкою вузли. Їх тривале защемлення призводить до некрозу тканин, що випали. Серед загальних ускладнень найбільш типовою є анемія внаслідок постійних кровотеч. Тріщини заднього проходу, проктит, екзематозні зміни шкіри анальної ділянки слід вважати не ускладненнями, а наслідками Г.
Рецидивним називають Г., при якому виражені розлади (поява зовнішніх вузлів, біль, кровотечі) чергуються з періодами повного суб’єктивного благополуччя. Насправді це найчастіше хронічний Г., перебіг якого відбувається із тривалими періодами ремісії.
Хворих із неускладненим Г. зазвичай лікують амбулаторно, у разі ускладнень (велика кровотеча, тромбоз і тромбофлебіт внутрішніх вузлів, їх защемлення) терміново госпіталізують. Розрізняють консервативний, ін’єкційний і хірургічний методи лікування Г.
Як консервативне лікування використовують ректальні супозиторії, переважно з ЛРС, які містять екстракти беладони, нагідок (календули), обліпихової олії.
БМЭ. — М., 1977. — Т. 5.