ГЕМОГЛОБІН

ГЕМОГЛОБІН (лат. haemoglobinum < грец. haima — кров + лат. globus — куля) — дихальний пігмент, який міститься в еритроцитах крові та здійснює перенесення кисню з легень у тканини. Г. бере участь у перенесенні вуглекислого газу з тканин у легені та сприяє підтриманню кислотно-основного балансу в організмі. Г. добрерозчинний, в еритроцитах міститься в розчиненому стані незважаючи на те, що його концентрація в них може перевищувати 30%. Не розчиняється у спирті, ефірі, хлороформі; може бути отриманий у кристалічному стані; краще кристалізується у поєднанні з киснем (оксигемоглобін).

Gemoglobin.eps

Для одержання кристалів до концентрованого розчину Г., отриманого шляхом гемолізу еритроцитів, додають етиловий спирт (20% об’єму) і залишають на холоді. Через деякий час випадають кристали оксигемоглобіну. За хімічною природою Г. є білком групи хромопротеїдів, а точніше — групи гемопротеїнів. Близько 96% маси Г. становить білковий компонент — глобін і близько 4% — простетична група (гем). Зв’язок гему і глобіну неміцний, при підкисленні розчину соляною чи навіть оцтовою кислотою Г. розщеплюється на ці компоненти. Вміст заліза в Г. становить 0,0335–0,035%. Якщо припустити, що в молекулі Г. міститься лише один атом заліза (отже, одна гемінова група), мол. м. Г. повинна становити 16 000–17 000. Однак мол. м. Г. хребетних тварин — 66 000–68 000. З цього випливає, що молекула Г. містить чотири гемінових групи. У капілярах легень Г. приєднує О2 (оксигенація) та перетворюється на оксигемоглобін, який дисоціює у капілярах на O2 та Г. Там же CO2, який накопичується внаслідок обміну речовин, утворює з Г. карбгемоглобін, що у легенях дисоціює на Г. та CO2. Приєднання О2 та СО2 до Г. зворотне. Г. дорослої людини (НbА) містить два ідентичні α-ланцюги (у кожному 141 амінокислотний залишок) та два β-ланцюги (у кожному 146 залишків). Г. плода, або фетальний Г. (HbF), складається з двох α- та двох γ-ланцюгів. Співвідношення різних за спорідненістю до О2 (у HbF воно вище, ніж у НbA) форм Г. у крові змінюється у процесі розвитку організму, що забезпечує високу стійкість організму плода до недостатності О2. Біосинтез Г. відбувається в молодих формах еритроцитів. Необхідне для Г. залізо накопичується всередині еритроцитів; воно може бути виявлене в них за допомогою мікрохімічних реакцій на окисне залізо. При деяких анеміях еритроцити, які містять таке залізо, з’являються й у крові. Результати дослідів із радіоактивним залізом свідчать, що навіть на стадії ретикулоцитів залізо може проникати в еритроцити та входити до складу Г. Основні запаси заліза в організмі містяться в печінці, селезінці, кістковому мозку та інших тканинах у вигляді феритину — білка, який складається з колоїдного гідрату окису заліза з домішкою фосфорної кислоти та білка апоферитину. Вміст заліза у феритині становить 20,7%, фосфору — 1,29%, азоту — 11%. Мол. м. феритину — 465 000. Кількість Г. у крові людини — 120–140 та 130–160 г/л (відповідно у жінок та чоловіків). У дітей віком до 1 року кількість Г. більша (≥170 г/л), ніж у дорослих. До 14 років кількість Г. відповідає вмісту його у крові дорослих. Наявність в еритроцитах спадкових аномалій Г. проявляється у вигляді гемоглобінопатій, які мають особливо тяжкий перебіг у дітей.

БМЭ. — М., 1958. — Т. 6; Здоровье матери и ребенка: Энциклопедия / Под ред. акад. Е.М. Лукьяновой. — К., 1993.