ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ

ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ (грец. gaster — шлунок, черево + enteron — кишка + logos — слово) — розділ медицини, присвячений питанням будови і функції травної системи людини в умовах норми і патології, який вивчає причини та механізми розвитку різних захворювань органів травлення та розробляє нові методи діагностики, лікування і профілактики цих захворювань.

Захворювання органів травлення відомі з глибокої давнини, але відомості про будову травної системи людини були тоді спрощені та досить неточні. Для розвитку знань у сфері Г. цінними були положення Гіппократа (470–377 рр. до н.е.) про лікувальне харчування. Велике значення у розвитку Г. надається введенню в практику італійським вченим Дж.Б. Морганьї у XVIII ст. патологоанатомічних досліджень. Як самостійна наука Г. остаточно сформувалася в першій половині XIХ ст., коли після патологоанатомічних досліджень австрійського вченого Д. Рокитанського, французького вченого Ж. Крювельє та інших з’явився систематичний опис багатьох хвороб органів травлення (виразка і рак шлунка, цироз печінки та ін.). Значний внесок у розвиток Г. зробили французькі клініцисти Р. Лаеннек, Ж. Дьєлафуа, В.Ш. Гано та ін. Впровадження в клінічну практику в 1867 р. А. Кусмаулем товстого зонда, а в 1911 р. М. Ейнхорном і В. Лайоном — тонкого зонда, значно розширило можливості вивчення секреторної та кислототвірної функцій шлунка (див. Система травлення), а також патології жовчних шляхів. Розвиток рентгенологічного методу дослідження дозволив діагностувати патологічні зміни у всіх органах травлення. Використання в клінічній практиці інструментальних методів дослідження (езофагогастродуоденоскопія, ректороманоскопія, лапароскопія, радіоіндикація, радіотелеметрія, УЗД) також розширило можливості Г. Розвиток біохімії та імунології сприяє детальному вивченню функцій системи травлення.

У результаті плідної роботи І.П. Павлова та його школи з’явилася сучасна теорія фізіології травлення, що вирішальним чином вплинула на розвиток Г. у всьому світі. У розвитку Г. також значна роль належить теорії нервізму С.П. Боткіна (середина ХІХ ст.), методам збору анамнезу, розробленим Р.О. Захар’їним та методам пальпації органів черевної порожнини, розробленим В.П. Образцовим на початку ХХ ст., що потім були вдосконалені його школою.

Вивчення проблем Г. ґрунтується на дослідженнях фізіології, морфології, мікробіології, хімії, променевої діагностики, клінічних дисциплін (терапія, хірургія, педіатрія). Великий внесок у розвиток Г. зробили такі видатні вчені, як Є.М. Тарєєв, М.Г. Курлов, М.І. Певзнер, А.Л. М’ясников, М.П. Кончаловський, М.Д. Стражеско, Ф.Г. Яновський, В.М. Іванов, М.М. Губергриц, Г.І. Бурчинський, М.О. Ясиновський, В.Х. Василенко, Б.Є. Вотчал, А.П. Пелещук, Є.Л. Ревуцький, Б.І. Гольдштейн, Є.Б. Закржевський, І.Б. Фрідман, І.П. Разенков, А.Л. Міхньов та ін.

БМЭ. — М., 2001; Валенкевич Л.Н., Яхонтова О.И. Болезни органов пищеварения: Руководство по гастроэнтерологии для врачей. — М., 2006; История медицины: Очерки / Л.Т. Малая, В.Н. Коваленко, А.Г. Каминский, Г.С. Воронков. — К., 2003.