ОЖИВЛЕННЯ ОРГАНІЗМУ

ОЖИВЛЕННЯ ОРГАНІЗМУ (лат. reanimatio) — відновлення різко порушених чи втрачених життєво важливих функцій організму. О.о. вивчає реаніматологія — наука про О.о.

Реанімаційні заходи необхідно починати негайно при встановленні раптової смерті, а ще краще — не допускаючи повного припинення дихання та серцевої діяльності. Якщо серцева діяльність не відновлюється, реанімаційні заходи варто продовжувати доти, поки вони ефективні. Ознаки ефективності: зникнення ціанозу, поява спонтанних вдихів (чим раніше вони з’явилися, тим кращий прогноз), пульсація великих судин у ритмі масажу, звуження зіниць. Якщо цих ознак немає протягом 20–25 хв, О.о. можна припинити.

Серцево-легенева реанімація. Існує 4 етапи серцево-легеневої реанімації. I етап — відновлення прохідності дихальних шляхів. Причиною порушення прохідності дихальних шляхів можуть бути слиз, мокротиння, блювотні маси, кров, сторонні тіла, западання язика. Постраждалого чи хворого необхідно покласти на спину на тверду поверхню, повернувши голову на правий бік, стуленими 1-м і 2-м пальцями лівої руки розкрити рот і очистити порожнину рота носовою хусткою чи серветкою, намотаними на 2-й чи 3-й палець правої руки. Потім голову повернути прямо і максимально закинути назад. При цьому одна рука розміщується під шиєю, друга — на чолі й фіксує голову в закинутому назад положенні. При закиданні голови назад нижня щелепа відтискується нагору разом із коренем язика, що відновлює прохідність дихальних шляхів. Для усунення непрохідності дихальних шляхів застосовують також повітроводи.

II етап — штучна вентиляція легень (ШВЛ). На перших етапах серцево-легеневої реанімації вона здійснюється методами із рота в рот, із рота в ніс та з рота в рот і в ніс. Для проведення штучного дихання методом із рота в рот людина, яка надає допомогу, стає збоку від потерпілого, а якщо потерпілий лежить на землі, то опускається на коліна, одну руку підкладає під шию, другу кладе на чоло і максимально закидає голову назад, 1-м і 2-м пальцями затискає крила носа, робить вдих і, щільно притиснувши свій рот до рота потерпілого, робить різкий видих. Потім відсторонюється для здійснення хворим пасивного видиху. Об’єм повітря, що вдувається, — від 500 до 700 мл. Частота дихання 12–18 на 1 хв. Контролем правильності проведення штучного дихання є екскурсія грудної клітки — роздування при вдиху і опускання при видиху. При травматичних ушкодженнях нижньої щелепи або в разі, якщо щелепи щільно стиснуті, рекомендується проводити ШВЛ методом із рота в ніс. Для цього, поклавши руку на чоло, закидають голову назад, другою рукою захоплюють нижню щелепу і щільно притискають її до верхньої щелепи, закриваючи рот. Губами захоплюють ніс потерпілого і роблять видих. ШВЛ можна проводити також лицьовою маскою з мішком Амбу. Маску накладають на обличчя потерпілого, закриваючи рот і ніс. Вузьку носову частину маски фіксують великим пальцем, нижню щелепу піднімають нагору трьома пальцями (3-м, 4-м, 5-м). 2-й палець фіксує нижню частину маски. Одночасно голова фіксується в закинутому положенні. Ритмічним стиском мішка вільною рукою роблять вдих, пасивний видих здійснюється через окремий клапан в атмосферу. До мішка можна підвести кисень. Ознакою правильності проведення штучного дихання є екскурсія грудної клітки.

III етап — масаж серця. Стискання серця дозволяє штучно створити серцевий викид і підтримати циркуляцію крові в організмі. При цьому відновлюється кровообіг життєво важливих органів: мозку, серця, легень, печінки, нирок. Розрізняють непрямий (закритий) і прямий (відкритий) масаж серця. До початку масажу серця, при шлуночковій тахікардії без пульсу, потрібно використовувати прекардіальний удар. На дошпитальному етапі, як правило, проводять непрямий масаж, при якому серце стискають між грудиною і хребтом. Маніпуляцію проводять, поклавши хворого на тверду поверхню чи підклавши під його грудну клітку щит. Долоні накладають одна на одну під прямим кутом на нижній третині грудини, відступивши догори від початку мечоподібного відростка грудини на 2 см. Натискаючи на грудину із зусиллям приблизно 8–9 кг, зміщують її до хребта на 4–5 см. Масаж серця здійснюють безупинно ритмічним натисненням на грудину випрямленими руками з частотою 60 натиснень на 1 хв. Прямий масаж серця застосовують при операціях на грудній клітці, множинних переломах ребер, деформації грудної клітки і неефективному непрямому масажі. Для здійснення прямого масажу серця роблять розтин грудної клітки в четвертому міжребер’ї ліворуч. Руку вводять у грудну порожнину, чотири пальці підводять під нижню поверхню серця, великий палець розташовують на його передній поверхні. Проводять масаж ритмічним стиском серця. При операціях, коли грудна клітка широко розкрита, масаж серця можна проводити двома руками. При тампонаді серця необхідно розкрити перикард. Реанімаційні заходи можуть проводити одна чи дві особи. При проведенні реанімаційних заходів однією людиною послідовно чергують 5 натиснень на грудину з 2 вдиханнями в легені. Якщо реанімаційні заходи проводять дві особи, одна з них здійснює масаж серця, інша — ШВЛ, періодично змінюючись. Співвідношення між ШВЛ і закритим масажем становить 1:5, тобто 1 вдихання в легені здійснюється через кожні 5 натиснень на грудину. Той, хто проводить ШВЛ, за наявністю пульсації на сонній артерії контролює правильність проведення масажу серця, а також стежить за станом зіниць. Про ефективність реанімації судять за звуженням зіниць, появі їх реакцій на світло і наявності рогівкового рефлексу. Через кожні 2–3 хв необхідно припиняти масаж серця, щоб визначити появу самостійних скорочень серця за пульсом на сонній артерії. Як тільки вони з’являться, масаж серця припиняють і продовжують ШВЛ. Показанням до припинення реанімаційних заходів у разі їх неефективності служать чіткі ознаки біологічної смерті. Але має сенс подовжити їх до 20–30 хв у разі реанімації дітей, при утопленні, при рецидивуючій фібриляції шлуночків або коли потерпілий знаходиться в стані гіпотермії.

IV етап — диференційна діагностика, медикаментозна терапія, дефібриляція серця. Здійснюється лише лікарями-фахівцями у відділенні реанімації чи в реанімобілі. На цьому етапі проводять такі маніпуляції, як ЕКГ, в/в або внутрішньосерцеве введення ЛП: 0,1% розчин адреналіну — 1 мл у 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду; 10% розчин кальцію хлориду — 10 мл; 2% розчин натрію гідрокарбонату — 20 мл. При багатохвильовій фібриляції, що реєструється кардіоскопом чи електрокардіографом, проводиться дефібриляція (потужність розряду, починаючи з 3 кВт). Граничного числа дефібриляцій не існує, але рекомендується виконувати, у разі їх неефективності, не менше трьох. Перший електрод дефібрилятора слід накладати в другому міжребер’ї праворуч, а другий — на ділянці верхівки серця (п’яте міжребер’я праворуч на 1–2 см до середини від середньоключичної лінії).

Гостищев В.К. Общая хирургия. — М., 1993; Руководство по технике врачебных манипуляций / Под ред. Г. Чен, X.Е. Сопа, К.Д. Лиллемо. — Витебск, 1963.


Інші статті автора