ФАРМАКОТЕРАПІЯ

ФАРМАКОТЕРАПІЯ (грец. phármakon — ліки + therapia — лікування) — лікування хворого ЛП. Сучасна Ф. являє собою напрямок клінічної медицини, що швидко розвивається й розробляє науково обґрунтовану систему принципів застосування ЛП з метою профілактики або лікування хвороб, впливу на причину або провідні ланки патогенезу захворювання, а також корекції тяжких та несприятливих виявів побічної дії ліків.

Застосування ЛП почалося з часу виникнення медицини і протягом майже всієї її історії носило емпіричний характер. Формування наукових основ Ф. почалося лише в ХІХ ст. Сучасна Ф. стосовно використання ЛП базується на даних фармакології, клінічної фармакології, патологічної фізіології, а також даних клінічних дисциплін, що вивчають відображення цих процесів на симптомах хвороби, динаміка яких може бути кінцевим критерієм клінічної оцінки якості й ступеня фармакотерапевтичного ефекту ЛП. Тактика застосування ЛП заснована на знанні механізму дії ліків, біодоступності, розподілу та елімінації (див. Фармакокінетика, Фармакодинаміка).

Є декілька різновидів Ф. Етіотропна (причинна, каузальна) Ф. спрямована на усунення причин хвороби. З метою етіотропної Ф. застосовують хіміотерапевтичні, антигельмінтні препарати та деякі антидоти. Етіотропне лікування деяких інфекційних хвороб і пригнічення росту пухлин препаратами, терапевтичний ефект яких обумовлений їхньою дією на збудника хвороби (мікроби, паразити) або на пухлинну клітину, прийнято називати хіміотерапією, а препарати, які застосовують для цього виду терапії, — хіміотерапевтичними (див. Хіміотерапевтичні препарати).

Найстарішим видом Ф. є симптоматична — спрямована на усунення симптомів захворювання. Такий вид лікування є паліативним (лат. pallio — прикривати, згладжувати). З цією метою використовують ЛП симптоматичної дії: анальгетики, спазмолітики, гіпотензивні, жарознижувальні та інші.

Стимулювальна Ф. спрямована на підвищення захисних сил (процесу саногенезу) і стимуляцію компенсаторних механізмів організму. Це найменш розроблений вид лікарської терапії. Стимулювальну дію чинять вакцини, актопротектори, адаптогени, деякі імуностимулятори. У певних випадках застосовують замісну Ф., спрямовану на усунення в організмі дефіциту речовин, які не виробляються в ньому в достатній кількості (вітаміни, ферменти, гормони). Профілактична Ф. має на меті попередження розвитку того або іншого захворювання. З цією метою, напр., застосовують вакцини.

До основних принципів Ф. належать безпека, раціональність, контрольованість та індивідуалізація. Обґрунтування безпеки застосування будь-якого ЛП визначається мінімізацією Ф. Принцип раціональності припускає таке оптимальне співвідношення ефективності і безпеки Ф., завдяки якому забезпечується максимально можливий терапевтичний ефект ліків при найменшому ризику їх небажаної дії (див. Побічна дія ліків). Раціональна Ф. у конкретній клінічній ситуації дозволяє обґрунтувати вибір найбільш адекватного ЛП у конкретній дозі, лікарській формі та шляху введення. Ф. повинна бути контрольованою (див. Доказова медицина). Цей принцип передбачає аналіз та оцінку як очікуваних, так і непередбачуваних результатів застосування ліків, що дозволяє вчасно коригувати обрану тактику лікування шляхом зміни дози і способу застосування, заміни малоефективного препарату і т.п. Вибір Ф. проводиться відповідно до встановленого діагнозу, можливих ускладнень, а також прогнозу. Ф. конкретизується цілями, досягнення яких забезпечується застосуванням ЛП, виходячи зі знань його фармакодинаміки і фармакокінетики. Оцінюються також можливі протипоказання до Ф. і несумісності ЛП та методів лікування. У процесі визначення обсягу Ф. встановлюються показання до комплексної Ф., тобто застосування ЛП різного цільового призначення та їх комбінації для досягнення однієї із цілей Ф. Метою комбінації ЛП може бути посилення терапевтичного ефекту, зниження дози діючої речовини, а також зменшення їх небажаної дії. Посилення терапевтичного ефекту, як і зниження дози, досягається комбінацією синергістів або препаратів адитивної дії, які взаємно доповнюють спектр фармакологічної дії, а також комбінацією основного ЛП з іншим, який підвищує або доповнює його фармакологічний ефект. Вибір ЛП або їх комбінації належить до найбільш відповідальних елементів Ф. (див. Взаємодія ліків). Він містить зіставлення особливостей дії, фармакокінетики, токсичності та інших властивостей однотипних за призначенням препаратів з особливостями патогенезу захворювання та його перебігу у конкретного хворого (з урахуванням його загального стану, наявності супутніх захворювань), а також можливої взаємодії ЛП при необхідності їх поєднання та інших даних як про ліки, так і про хворого. В ургентній ситуації одним із важливих критеріїв вибору того чи іншого ЛП є швидкість настання ефекту. Визначення дози ЛП здійснюється з урахуванням шляху його введення в організм. При цьому розбіжності в дозуванні можуть бути дуже істотними. Вибір критеріїв та засобів контролю дії ліків необхідний як для оцінки терапевтичного ефекту, так і для виявлення їх небажаної дії (див. Дозування ліків). У процесі комплексної Ф. необхідність відміни певного ЛП або їх комбінацій встановлюється досягнення мети Ф., що зазвичай пов’язане або із завершенням патологічного процесу, або з відновленням чи компенсацією певної функції, порушення якої послужило показанням до призначення препарату. Крім цього, обґрунтуванням відміни ЛП у процесі терапії може бути зниження або зникнення терапевтичного ефекту, обумовлене особливостями його фармакологічної дії, формуванням протягом хвороби необоротних змін в органах-мішенях, перевагою на певному етапі Ф. протипоказань до застосування ЛП за динамікою патологічного процесу у зв’язку зі зростанням ризику небезпечних наслідків; виявленням токсичної або побічної дії ліків (див. Побічна дія ліків), що виключає можливість заміни препарату (напр. інтоксикація дигіталісу є абсолютним протипоказанням до застосування всіх серцевих глікозидів). При деяких хворобах, а також вроджених і набутих патологічних станах виникає необхідність у так званій підтримувальній Ф. на тривалий час, іноді — пожиттєвій.

Літ.: Лесиовская Е.Е., Пастушенков Л.В. Фармакотерапия с основами фитотерапии. — М., 2003; Баран В.М., Тапалин В.И. Фармакотерапия инфекционных болезней: Справочное пособие. — Мн., 1995; Глезер М.Г., Глезер Г.А. Справочник по фармакотерапии сердечно-сосудистых заболеваний. — М., 1996; Фармакотерапия: В 2-х т. / Под редакцией Б.А. Самуры. — Х., 2000; Гринхальх Т. Основы доказательной медицины. — М., 2004; Деримедведь Л.В., Перцев И.М., Шуванова Е.В., Зупанец И.А., Хоменко В.Н. Взаимодействие лекарств и эффективность фармакотерапии. — Х., 2001.