ГІСТАМІНОВІ РЕЦЕПТОРИ

ГІСТАМІНОВІ РЕЦЕПТОРИ (лат. receptors histaminici < грец. hystos (histion) — тканина; лат. recіpere — брати, одержувати). Через мембранні Н1- та Н2-рецептори реалізуються молекулярні механізми дії гістаміну на чутливі клітини: Н1-рецептори, спряжені із функціонуванням фосфоїнозитидного циклу, вивільненням цитозольного Са2+, активацією гуанілатциклази та накопиченням цГМФ; Н2-рецептори, спряжені з активацією аденілатциклази та накопиченням цАМФ. Гістамін — похідна L-гістидину, що утворюється в реакції декарбоксилювання амінокислоти. Надмірне накопичення гістаміну в зонах запалення та ділянках взаємодії антиген — антитіло є одним із патогенетичних механізмів розвитку алергічних та анафілактичних реакцій. ЛП, що є антагоністами гістамінових рецепторів — Н1-рецепторів, застосовують при алергічних станах різного генезу, бронхіальній астмі (дифенгідрамін, клемастин, лоратадин, кетотифен). Антагоністи Н2-рецепторів застосовують для зменшення секреції соляної кислоти при виразці шлунка і дванадцятипалої кишки (ранітидин, фамотидин).

БМЭ. — М., 1984. — Т. 22; Губський Ю.І. Біологічна хімія. — К., 2000; Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987.