ГІПОФІЗ

ГІПОФІЗ (лат. hypophysis < грец. hypo — під + physis — утворення) — залоза внутрішньої секреції, що виробляє гормони, які впливають на діяльність та регулюють функції залежних від неї периферичних ендокринних залоз. Г. розташований у турецькому сідлі, лежить безпосередньо під головним мозком та зв’язаний з діенцефальною ділянкою за допомогою так званої гіпофізарної ніжки, яка проходить через отвір у складці твердої оболонки мозку (diaphragma sellae turcicae), що закриває вхід у порожнину турецького сідла. Далі тверда оболонка мозку спускається в турецьке сідло, де зливається з окістям та гіпофізарною капсулою. Арахноїдальна оболонка оточує ніжку Г., але тіло його не покриває. У людини довжина Г. становить близько 10 мм, ширина — 12–15 мм і висота — 5–6 мм, маса коливається між 0,55 і 0,65 г. У період вагітності маса Г. значно збільшується (понад 1 г) і після пологів повного повернення до вихідної не відбувається. При повторній вагітності розмір Г. знову збільшується, тому в жінок його маса зазвичай більша, ніж у чоловіків того ж віку. Розміри Г. нерідко значно збільшуються при недостатності інших ендокринних органів (напр. після кастрації, тиреоїдектомії, при мікседемі). Ембріогенез Г. складний. Г. розвивається з двох окремих зачатків. Одним з них є виріст ектодермального епітелію, що вистилає ротову порожнину. Цей виріст (так звана гіпофізарна кишеня, або кишеня Ратке) закладається у зародка людини безпосередньо перед залишком глоткової мембрани на 4-му тижні внутрішньоутробного розвитку та росте в напрямку до проміжного мозку. Одночасно від останнього починає рости випин — зачаток лійки (infundibulum). Дистальний кінець епітеліальної гіпофізарної кишені, зіткнувшись із лійкою, починає нерівномірно розширюватися. Передня стінка кишені, сильно розростаючись, дає початок передній частці Г., тоді як задня стінка, що залишається тонкою, стає середньою часткою Г. У той же час розростання нейроглії на кінці лійки призводить до утворення задньої частки Г. Таким чином, передня та середня частки Г., будучи похідними ектодерми ротової порожнини, є епітеліальним утворенням та становлять так званий аденогіпофіз; задня частка Г., нейрогіпофіз, виникає як виріст проміжного мозку (дна третього шлуночка) та складається з нейроглії. Таким чином, аденогіпофіз у зародка закладається як залоза зовнішньої секреції, що має вивідну протоку. Однак ця зачаткова вивідна протока незабаром атрофується, а гіпофізарна кишеня стає замкнутим утворенням. У сформованому Г. чітко розрізняються більша передня частка червонуватого кольору у зв’язку з великою васкуляризацією, вузька середня частка та задня частка. Незважаючи на малі розміри Г., у кожній його частці продукується велика кількість різних гормонів. Передня частка містить три типи залозистих клітин та густу мережу кровоносних капілярів, виробляє гормони: тиреотропний, який стимулює функцію щитовидної залози, гормон росту (соматотропний гормон), який координує біохімічні реакції обміну речовин і впливає на ріст організму, та АКТГ, який стимулює ріст кори надниркових залоз і секрецію кортикостероїдів, гонадотропні гормони (фолікулостимулюючий, лютеїнізуючий гормон, пролактин). Середня частка Г. продукує меланоцитостимулюючий гормон, який впливає на пігментний обмін. Задня частина (нейрогіпофіз) Г. накопичує вазопресин та окситоцин, які синтезуються у великоклітинних ядрах гіпоталамуса. Тісно зв’язаний через гіпоталамус із усією нервовою системою Г. поєднує у функціональне ціле ендокринну систему, що бере участь у забезпеченні сталості внутрішнього середовища організму. Порушення гормоноутворювальної функції Г. призводять до хвороб ендокринної системи (акромегалії, гіпофізарного гігантизму, гіпофізарного нанізму, розладу статевих функцій, адипозогенітальної дистрофії, передчасного статевого дозрівання), синдрому Кушинга, гіпофізарної кахексії, нецукрового діабету тощо.

Здоровье матери и ребенка: Энциклопедия / Под ред. акад. Е.М. Лукьяновой. — К., 1993; Словарь физиологических терминов. — М., 1987; Фізіологія з основами анатомії людини / За ред. проф. Л.М. Малоштан. — Х., 2003.