ГІПНОЗ

ГІПНОЗ (лат. hypnosis < грец. hypnos — сон) — особливий, близький до сну стан свідомості людини, який характеризується звуженням її обсягу і різким фокусуванням на змісті навіювання. Гіпнотичний стан виникає внаслідок спеціальних впливів ззовні (гіпнотизації) або цілеспрямованого самонавіювання (аутогіпноз). У стані Г. у людини можуть спонтанно виникати фізіологічні та психічні реакції, не властиві їй при звичайному стані свідомості: ілюзії (хибне сприйняття реальних об’єктів навколишнього середовища), забування або згадування тих чи інших фактів, активізація запам’ятовування нового матеріалу, підвищення концентрації уваги, зміна настрою. Поряд із зазначеними феноменами використання спеціальних формул навіювання створює в корі головного мозку осередок подразнення, який спричиняє утворення навколо себе зони гальмування. Розрізняють два варіанти Г.: імперативний, заснований на жорстких директивних інструкціях, і недирективний, який базується на повторюваних стимулах. Тривалість сеансу Г. різна — від кількох хвилин до кількох годин (так званий Г.-відпочинок, коли гіпнотичний сон плавно переходить у природний). Г. може проводитися як індивідуально, так і в групі пацієнтів. Ефективність гіпнотизації залежить від гіпнабельності (податливості суб’єкта до Г.), відсутності побоювання бути загіпнотизованим. При зниженій навіюваності хворого може проводитися наркогіпноз, тобто навіювання після в/в введення гексеналу або барбамілу, що полегшує настання гіпнотичного сну. Г. поряд з іншими методами широко застосовують при неврозі, зокрема енурезі, заїканні, а також алкоголізмі, наркоманії, психосоматичних захворюваннях (бронхіальній астмі, артеріальній гіпертензії, виразковій хворобі), а також як засіб знеболювання в хірургії, стоматології, акушерстві. Г. абсолютно протипоказаний хворим на шизофренію (див. Шизофренія).

Кузнецов В.М., Чернявський В.М. Психіатрія. — К., 1993; Психотерапевтическая энциклопедия / Под ред. Б.Д. Карвасарского. — СПб., 2001.