АРОНІЯ ЧОРНОПЛІДНА

Аронія чорноплідна, горобина чорноплідна, Aronia melanocarpa (Michaux) Elliot (грец. aronia — назва плоду, схожого на мушмулу, + лат. melanocarpus — чорноплідний), Sorbus melanocarpa Meynhold — рослина родини Розових (Rosaceae Juss.); рос. назва: арония (рябина) черноплодная.

Густогіллястий кущ, рідше дерево, до 4 м завв. з розвиненою кореневою системою; однорічні пагони червоно-бурі. Листки прості, чергові, черешкові, еліптичні чи оберненояйцеподібні, загострені, пилчасті, 4–8 см завд. і 3–6 см завш., зверху блискучі, темно-зелені, знизу — світліші, восени — темно-червоні. Квіткові бруньки змішані, утворюють пагони і суцвіття. Квітки правильні двостатеві 5-пелюсткові білі або рожеві з нижньою 5-гніздовою зав’яззю, зібрані по 10–35 у щіткоподібні суцвіття. Плоди — яблукоподібні, кулясті чорні з сизою поволокою 10–15 мм у діаметрі на верхівці із залишком 5-зубчастої чашечки; вони соковиті кислувато-солодкі з в’яжучим присмаком. У фіолетово-червоній м’якоті плоду міститься від 4 до 8 дрібних темно-коричневих насінин. Цвіте у травні–червні. Плоди достигають у серпні–вересні, не осипаються до приморозків. Походить з Північної Америки. В Україні широко культивують як плодову, лікарську та декоративну рослину.

Офіцинальною сировиною А.ч. є свіжі плоди — Fructus Aroniae melanocarpae recentes. Зберігають у прохолодному, захищеному від світла місці при температурі не вище 5 °С до 2 міс. Використовують свіжими або сушать у природних умовах чи в сушарках при температурі 40–50 °С.

Основними діючими речовинами А.ч. є фенольні сполуки, терпеноїди і вуглеводи. У плодах виявлено 5–6% фенольних сполук; фенолкарбонові кислоти та їх похідні: хлорогенова, неохлорогенова, кавова; катехіни; антоціанідини: ціанідин, мальвідин, пеонідин, пеларгонідин та їх глікозиди; флаванон гесперидин; флавоноли: рутин, кверцетин; дубильні речовини; вуглеводи та споріднені сполуки: цукри — до 10%: глюкоза, рамноза, фруктоза, сахароза, галактоза; пектинові речовини — до 2,5%; спирт сорбіт; органічні кислоти — 0,8%: яблучна, лимонна, бурштинова, хінна, n-сорбінова; тритерпенова кислота — урсолова; вітаміни: аскорбінова кислота — до 167 мг%, каротиноїди — 4,4–5,6 мг%, фолієва кислота (вітамін ВС), нікотинова кислота (вітамін РР) — 0,2–0,7 мг%, філохінон (вітамін К1), рибофлавін (вітамін В2), токофероли (вітамін Е); азотвмісні сполуки: амінокислоти — 220 мг%; амигдалін; жирні кислоти: олеїнова, лінолева, пальмітинова та інші; макро- і мікроелементи: K, Ca, Fe, Mg, P, F, Mn, Cu, Zn, Mo, Se, B, J. Листя і квітки А.ч. містять вуглеводи; флавоноли: рутин, гіперозид; фенолкарбонові кислоти та їх похідні: хлорогенову, неохлорогенову.

Плоди А.ч. мають гіпотензивні, спазмолітичні, протизапальні, антимікробні, капілярозміцнювальні, сечогінні та жовчогінні властивості, виявляють помітний активізуючий вплив на систему гемостазу. Застосовують по 50–100 г 3 рази на день протягом 10–30 діб для профілактики Р-вітамінної недостатності, лікування при артеріальній гіпертензії I і II стадії, різноманітних патологічних порушень у системі зсідання крові, зокрема геморагічного діатезу, капіляротоксикозу і кровотечі різного походження. Ефективна А.ч. при атеросклерозі, цукровому діабеті, анацидному гастриті, гломерулонефриті, гепатиті, променевому ураженні, алергічному стані, порушеннях, зумовлених застосуванням антикоагулянтів. Плоди протипоказані при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, гіперацидному гастриті та схильності до гіперкоагуляції крові. Сік із плодів за хімічним складом і застосуванням схожий зі свіжими плодами. З вичавок, які залишаються після одержання соку, отримують ЛП і натуральні харчові барвники. Ліпофільні речовини плодів А.ч. входять до складу препарату Аромелін репаративної дії та мазі з аронієвою олією, яка виявляє ранозагоювальну і адсорбівну дію. Плоди А. їстівні у свіжому і переробленому вигляді. Використовують у харчовій промисловості, лікеро-горілчаному виробництві. Медоносна і кормова рослина.

Гарная С.В. Химико-технологические исследования плодов аронии черноплодной. — Х., 1990; Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1990.


Інші статті автора