АНТИГІПОКСАНТИ

АНТИГІПОКСАНТИ (грец. anti — проти + hypoxia < hypo — нижче + ox[ygenium] — кисень) — ЛП, які підвищують стійкість організму до нестачі кисню. Додатково А. чинять ноотропну (покращують пам’ять), антиоксидантну (зменшують утворення гідроперекисів ліпідів, дієнових кон’югатів та ін.), антиангінальну (підвищують доставку кисню до міокарда чи зменшують потребу міокарда у кисні), антиаритмічну (усувають порушення ритму серця), адаптогенну (підвищують резистентність організму до впливу несприятливих факторів), актопротекторну (запобігають стомленню, стимулюють фізичну працездатність, підвищують працездатність без збільшення споживання кисню і теплопродукції), регенеруючу, протизапальну дію.

Єдиної класифікації А. не розроблено. Однак прийнято виділяти препарати специфічної та неспецифічної дії.

До специфічних А. належать сполуки, здатні в умовах гіпоксії підвищувати активність енергосинтезувальних процесів, електронотранспортувальної дихальної системи мітохондрій, ферментів біологічного окиснення, покращувати транспортну функцію крові з доставки кисню в тканини. До цієї групи належать сполуки, які є субстратами компенсаторних метаболічних шляхів (субстратні А.): натрію оксибутират, фенібут, пірацетам, гутимін, амтизол, вітамін К3, пентоксифілін, мілдронат.

Терапевтичний ефект ЛП цієї групи виявляють різноманітні компенсаторні механізмами, спрямовані на підвищення резистентності організму до кисневого голодування, припинення чи прискорення внутрішньоклітинного ацидозу (особливо несприятливий для мозкової тканини, оскільки від ступеня ацидозу залежать тяжкість ушкоджень нейронів, швидкість і повнота відновлення функції мозку), запобігання підвищенню внутрішньоклітинної (в цитозолі) концентрації Са2+.

До А. неспецифічної дії належать ноотропні судинорозширювальні препарати (блокатори β-адренорецепторів (пропранолол), антагоністи іонів кальцію (верапаміл, ніфедипін), антиоксиданти (вітамін Е та С), речовини, що підвищують утворення й активність простацикліну в судинній стінці, інгібітори каскаду арахідонової кислоти, ксантиноксидази (НПЗП), карнітин, карнозин, церуплазмін, естрогени, флавоноїди, алопуринол.

Виділяють також регуляторні А. — неспецифічні активатори ферментних і коферментних систем. До них належать: вітаміни групи В (нікотинамід), кокарбоксилаза, піридоксин, пангамова, ПАБК та фолієва кислота (кальцію фолат), меншою мірою — ціанокобаламін, рибофлавін, аланін, глутамінова і аспарагінова кислоти; емоксипін, мексидол, тіолові похідні — унітіол, ацетилцистеїн; похідні піримідину.

Останнім часом виділяють ще одну групу ЛП — пластичні регулятори порушеного гіпоксією обміну. До них відносять: інозин, бемітил, етомерзол. Характерна особливість цих препаратів полягає в тому, що їх ефект пояснюється перебудовою обмінних процесів під впливом вироблення структурних білків і ферментів, які визначають енергозабезпечення тканин. Для досягнення максимальної дії пластичних регуляторів обміну оптимальне їх профілактичне застосування при гіпоксії.

Лещинский Л.А., Пименов Л.Г., Калинина С.А., Колодкин Д.Е. Курсовое применение солкосерила в комплексном лечении внутригоспитальной реабилитации больных инфарктом миокарда // Кардиология. — 1990. — Т. 30, № 4; Маркова И.В., Шабалов Н.П. Клиническая фармакология новорожденных. — СПб, 1993; Машковский М.Д. Лекарственные средства. — М., 2000. — Т. 1.