АНЕСТЕЗУВАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ

АНЕСТЕЗУВАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ (лат. praeparata аnaesthetica < грец. aisthesis — відчуття; син.: місцевоанестезувальні препарати) — ЛП, які пригнічують збудливість кінцевих апаратів чутливих нервів та блокують проведення імпульсів по нервових волокнах. Показання до застосування А.п. наведено в таблиці.

А.п. класифікуються за хімічною будовою. Виділяють дві групи А.п. До першої належать складні ефіри ПАБК — прокаїн (новокаїн), бензокаїн (анестезин), тетракаїну гідрохлорид (дикаїн) та бензофурокарбонової кислоти — бензофурокаїн. До другої групи належать заміщені аміди ацетаніліду — артикаїн, лідокаїн, бупівакаїн, тримекаїну гідрохлорид + бумекаїну гідрохлорид (піромекаїн). Також існують комбіновані ЛП, напр. ультракаїн Д-С, який складається з артикаїну та епінефрину.

Таблиця. Показання до застосування місцевих анестетиків


з/п
Препарат Показання до застосування
1 Прокаїн Інфільтраційна анестезія (0,25 та 0,5% розчин); провідникова анестезія (1; 2% розчин); перидуральна анестезія (2% розчин); спинномозкова анестезія (5% розчин); внутрішньокісткова анестезія (0,25 та 0,5% розчин); лікування гіпертонічної хвороби, виразкової хвороби шлунка та дванадцатипалої кишки, глаукоми
2 Бензокаїн Поверхнева анестезія (незапалених тканин, 5–20% масляного розчину); у дерматології, при звичайному блюванні, блюванні вагітних, морській та гірській хворобах, при спазмах та болю у шлунку
3 Тетракаїн Поверхнева анестезія в офтальмології (0,25; 0,5; 1; 2% розчин), оториноларингології (0,5; 1; 2% розчин)
4 Бензофурокаїн Інфільтраційна анестезія у стоматології (1% розчин); як анальгетичний засіб, при панкреатиті, перитоніті, печінковій та нирковій коліках, гострому плевриті та травмах периферичної нервової системи
5 Артикаїн Інфільтраційна, провідникова, спинномозкова та люмбальна анестезія (1 і 2% розчин)
6 Лідокаїн Інфільтраційна анестезія при апендектомії та інших хірургічних втручаннях (0,5% розчин); провідникова анестезія у стоматології та хірургії кінцівок (0,5–1% розчин); епідуральна та спінальна анестезія при операціях на органах малого таза та нижніх кінцівках (1–2% розчин); термінальна анестезія слизових оболонок в урології, офтальмології, стоматології (1–2, рідше — 5% розчин); шлуночкова екстрасистолія і тахікардія, особливо у гострій фазі інфаркту міокарда; профілактика фібриляції шлуночків при гострому інфаркті міокарда
7 Бупівакаїн Інфільтраційна анестезія (0,25% розчин); блокади периферичних нервів (0,25–0,5% розчин); епідуральна анестезія (0,75% розчин); каудальна анестезія (0,25–0,5% розчин); ретробульбарна блокада (0,75% розчин)
8 Тримекаїн Інфільтраційна анестезія (0; 125; 0,25; 0,5% розчин); провідникова анестезія (1; 2% розчин); перидуральна анестезія (1; 1,5 або 2% розчин); спинномозкова анестезія (5% розчин); поверхнева анестезія (2–5% розчин); лікування серцевих аритмій (див. Лідокаїн)
9 Піромекаїн Поверхнева анестезія в офтальмології (0,5% розчин), оториноларингології (1–2% розчин), у стоматології (1–2% розчин); лікування шлуночкових аритмій при інфаркті міокарда та інтоксикації серцевими глікозидами

Першим А.п., застосованим у медичній практиці, був кокаїн. Анестезувальна дія кокаїну зумовлена наявністю в його молекулі азотвмісного компонента основного характеру, екгоніну та бензоїльної групи. На цій основі синтезовані анестезин, новокаїн та велика кількість ефірів, амідів бензойної, ПАБК та інших кислот. Місцеві анестетики складаються з ліпофільної (часто ароматичне кільце) та гідрофільної (зазвичай вторинний або третинний амін) частин, з’єднаних ефірним або амідним зв’язком. Більшість місцевих анестетиків — слабкі основи і при рН 7,4 перебувають в іонізованій формі. А.п. проникають у нерви в неіонізованій (ліпофільній) формі, але всередині аксона можуть перетворюватися в іонізовані молекули. До місцевих анестетиків чутливі всі нервові волокна, хоча, як правило, малі нервові волокна більш чутливі, ніж великі. Потрапляючи в аксон, вони блокують Na+-канали, перешкоджаючи генерації потенціалу дії. Четвертинні (повністю іонізовані) місцеві анестетики (новокаїн) діють усередені нервового волокна, а неіонізовані сполуки (анестезин) розчиняються у мембрані, блокуючи повністю або частково Na+-канали. При цьому А.п. конкурентно взаємодіють з іонами Са2+, який має важливе значення у механізмі транспорту іонів. Також порушується обмін іонів Na+ та К+. Реакції між катіонами А.п. та аніонними структурами рецептора (Na+-каналу) викликають інактивацію системи переміщення іонів натрію. У результаті реакцій переміщення, які відбуваються в мембрані, тимчасово утворюються комплекси А.п. з різними біохімічними системами мембрани. Втручання А.п. у метаболізм мембрани викликає дефіцит енергії, що призводить до зниження електричної активності мембрани без її деполяризації, що зрештою призводить до порушення генерації та передачі нервового імпульсу. Фармакологічна дія А.п. зумовлена їх будовою (характер ароматичного або гетероциклічного ядра, довжина та структура бічного ланцюга) та фізико-хімічними властивостями (розчинність, константа іонізації, ліпофільність, полярність, поверхнева та міжфазна активність та ін.). А.п. послідовно вимикають різні види чутливості тканин: у першу чергу вимикається больова чутливість, потім — температурна, а в останню чергу — тактильна. При застосуванні А.п. у високих дозах блокуються й рухові нервові волокна. Разом із місцевоанестезувальною дією ЛП цієї групи можуть виявляти деякі резорбтивні ефекти, напр. кардіодепресивну дію; синтетичні А.п. виявляють седативний ефект, хоча інколи можуть викликати неспокій та хвилювання. У високих дозах А.п. зумовлюють диплопію та інші порушення зору; у токсичних дозах — судоми та кому. Результатом їх гальмівної дії на рівні довгастого мозку є пригнічення дихання та серцевої діяльності. Вплив А.п. на гладкі м’язи судин неоднозначний: новокаїн розширює судини, а заміщені аміди в терапевтичних дозах їх звужують, у вищих — викликають вазодилатацію. Кокаїн виявляє переважно стимулювальну дію на ЦНС, але високі дози препарату викликають пригнічення ЦНС. При отруєннях кокаїном смерть настає від пригнічення дихання. Сила і тривалість дії місцевих А.п. загалом залежать від ступеня їх ліпофільності, оскільки ліпофільні сполуки легко проникають у клітини. Напр. бупівакаїн є препаратом тривалої дії: дія виявляється через 30 хв і триває 8 год, що зумовлено його більшою ліпофільністю.

Анестезувальну дію також чинять препарати інших фармакологічних груп, напр. ЛП, що застосовуються для загальної анестезії.

Бертран Г. Катцунг. Базисная и клиническая фармакология. — М., 1998; Грэхам-Смит Д.Г., Аронсон Дж.К. Оксфордский справочник по клинической фармакологии и фармакотерапии. — М., 2000; Каркищенко Н.Н. Фармакологические основы терапии. — М., 1996; Машковский М.А. Лекарственные средства. — М., 2000.