АЕРАЦІЯ (грец. aer — повітря) — штучне збагачення поживного середовища стерильним повітрям або киснем з метою збільшення виходу біомаси при культивуванні (насамперед глибинному) аеробних мікроорганізмів у рідкому поживному середовищі. Найбільший вихід біомаси можна отримати при створенні оптимальної концентрації кисню, оскільки численні види мають характерні для них константи мінімальної, максимальної та оптимальної концентрації кисню. Широко використовується у промисловій мікробіології. Мікроорганізми здатні споживати лише розчинений кисень. Водночас мінеральні солі та органічні сполуки можна додавати до поживного середовища у концентраціях, що забезпечують ріст бактерій протягом декількох годин і навіть днів; з молекулярним киснем це зробити неможливо, оскільки його розчинність дуже низька. Простий спосіб А. — струшування поживного середовища на спеціальних електричних гойдалках (рідше у барабанах, що обертаються, або шюттель-апаратах). Більш ефективне, особливо у промислових умовах, пропускання стерильного повітря під тиском у 0,2–0,5 атм. через товщу поживного середовища (так зване барботування) за допомогою спеціального приладу — аератора чи насоса. Повітря попередньо стерилізують пропусканням крізь фільтр з неадсорбуючої вати або іншого матеріалу. Недоліками такого розпилювального способу А. є низький ККД (у середовищі зостається лише 5–10% повітря, що подається) та піноутворення, яке перешкоджає розчиненню атм. повітря у поживному середовищі і може послужити причиною лабораторного зараження. Таких недоліків немає у вихровому способі аерації (з використанням пропелерів-мішалок). У виробничих умовах глибинне вирощування мікробів здійснюють у хемостатах і турбідостатах з автоматично регульованою А. При А. лабораторних культур штамів-продуцентів слід мати на увазі, що надмірна А. гальмує ріст культури, тому виникає необхідність періодичного замірювання насиченості середовища киснем повітря і знання потреби у кисні виду, що культивують. Насиченість киснем середовища може бути встановлена сульфітним способом.
Биотехнология. В 8 кн. / Под ред. Н.С. Егорова, В.Д. Самуилова. Кн. 1: Проблемы и перспективы / Н.С. Егоров, А.В. Олескин, В.Д. Самуилов. — М., 1987; БЭС. В 2 т. / Гл. ред. А.М. Прохоров — М., 1991. — Т. 1; Словник з мікробіології, вірусології, імунології та інфекційних хвороб / За ред. Г.К. Палія. — Вінниця, 1995.