АВТОІМУННІ ЗАХВОРЮВАННЯ

АВТОІМУННІ ЗАХВОРЮВАННЯ (лат. horror autotoxicus — самоотруйний жах) — захворювання, індуковані автоантигенами, які викликають в організмі імунну (гуморальну та клітинну) відповідь, спрямовану проти власних органів і тканин; захворювання, викликані ушкоджувальною дією імунної системи на власні органи і тканини. В основі механізмів А.з. лежить утворення імунних комплексів з тканинних антигенів і власних антитіл та їх ушкоджувальна дія на власні тканини організму. Загальні ознаки А.з.: наявність автоантитіл або сенсибілізованих лімфоцитів проти антигенів, асоційованих із цим захворюванням; ідентифікація автоантигену, проти якого спрямована імунна відповідь; можливість відтворення експериментальної моделі хвороби з відповідними морфологічними порушеннями шляхом переносу сироватки крові або лімфоцитів. Класифікація А.з. базується на локалізації патологічного процесу. Залежно від нього А.з. розділяють на: органоспецифічні, коли автоантитіла синтезуються до антигенів одного органа (гемоцитопенії, атрофічний гастрит, тиреоїдит, ендокринопатії); органонеспецифічні (ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак); проміжні, для яких характерні обидві ознаки. Найбільш імовірні гіпотези виникнення автоімунних захворювань: генетична схильність, особливо головного комплексу гістосумісності; дефекти механізмів супресії; зникнення толерантності. Механізми індукції автоімунної відповіді (автосенсибілізації): утворення аутоантигенів; виникнення чи депресія клонів Т- і В-лімфоцитів, що несуть рецептори до детермінант власних тканин (зникнення толерантності); розмноження в організмі мікробів та інших паразитів, до складу яких входять перехресно реагуючі антигени. Механізми імунного ушкодження тканин аналогічні імунним ушкодженням, індукованим екзоалергенам (гіперчутливість термінового типу, гіперчутливість уповільненого типу). За відповідних умов усі клітини і тканини можуть стати мішенню для автоантитіл або сенсибілізованих лімфоцитів. Різноманітні механізми індукції автоімунної відповіді та механізмів імунного ушкодження визначають різноманітність клінічної картини А.з. і труднощі при їх диференціації від патології іншої природи. Автоімунний патогенез встановлено або передбачається при значній кількості захворювань крові, внутрішніх органів, сполучної тканини (колагенози), при офтальмії, тиреоїдиті Хашимото, енцефаломієліті, розсіяному склерозі, гемолітичній анемії, гломерулонефриті, гепатиті. До автоімунних захворювань відносять також системний червоний вовчак, хворобу Аддисона, хворобу Крона, міастенію гравіс, неспецифічний коліт, інсулінорезистентну форму діабету та ін. Лабораторні критерії діагностики автоімунних захворювань: підвищення рівня гаммаглобуліну в сироватці крові або імуноглобулінів класу G; зниження рівня компонентів комплементу в сироватці крові; зменшення відношення кількості Т-лімфоцитів-кілерів до Т-лімфоцитів-супресорів та збільшення кількості Т-лімфоцитів-хелперів; морфологічні зміни, тобто утворення імунних комплексів та лімфоцитарна інфільтрація в ураженому органі.

Адо А.Д. Общая аллергология. — М., 1978; Поздеев О.К. Медицинская микробиология / Под ред. В.И. Покровского. — М., 2001; Пухлик Б.П. Руководство по практической иммунодиагностике и иммунотерапии. — Вінниця, 1992.