ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ

ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ — різновид спілкування, метою якого є досягнення будь-якої узгодженості у сферах трудової, підприємницької, професійної, суспільної діяльності, кооперації, співпраці. Найчастіше подібна взаємодія виникає між людьми, які не мають близьких (неформальних) міжособистісних стосунків (між співробітниками, керівником і підлеглими, партнерами, потенційними споживачами і постачальниками тощо); при цьому статус одного з партнерів по відношенню до іншого чітко визначений, тобто існують загальновизначені норми поведінки й правила, порушення яких може образити гідність партнера, ускладнити майбутні ділові контакти. Ефективність Д.с. залежить від правильної оцінки ситуації й ділових партнерів, їх фінансового положення й традицій, психологічних особливостей учасників переговорів, а також від загальної підготовленості спеціалістів, що здійснюють Д.с. Комплекс питань, які доводиться вирішувати у ході Д.с., висуває певні вимоги до рівня підготовленості спеціалістів, їх загальної культури спілкування, вміння швидко орієнтуватися в ситуації. Тому необхідно постійно вчитися у ході Д.с., щоб виключати можливості повторення помилок й відпрацьовувати ефективні прийоми діяльності. Необхідні безперервне самонавчання й самовиховання, щоб сформувати в собі необхідні якості та навички для ефективного Д.с. і зміцнення ділової репутації. Д.с. здійснюється в різних формах: стислі телефонні діалоги, обмін діловими листами, меморандуми, проведення переговорів з окремими представниками і делегаціями, проведення конференцій, нарад, виставок та ярмарок. Економічна діяльність ФП передбачає Д.с. з представниками вітчизняних і зарубіжних компаній, які розрізняються за цілями, стилем праці, загальною культурою, психологічними особливостями, системами цінностей і традиціями, рівнем надійності й порядності. Так, для американців характерне прагнення обговорювати не тільки загальні підходи, але й деталі, що пов’язані з реалізацією домовленостей. Для них типові мажорний настрій, відкритість, енергійність, не дуже офіційна манера ведення переговорів. Маючи, як правило, сильні позиції, американські підприємці наполегливі у досягненні цілей і люблять торгуватися. Французи уникають офіційних обговорень віч-на-віч. На переговорах прагнуть зберегти незалежність й істотно змінюють поведінку залежно від партнерів, з якими вони ведуть переговори. Вони відносно менш незалежні при прийнятті остаточних рішень і жорстко зв’язані інструкціями керівництва. Позиція китайських делегацій зазвичай закрита: вони прагнуть з’ясувати позицію партнера і висунути власні пропозиції після повної оцінки можливостей іншої сторони. При цьому вміло використовують помилки партнерів. Важливою рисою японського стилю Д.с. є велика точність та обов’язковість у всьому. Істотна особливість стилю японських делегацій — це робота у команді, групова солідарність, вміння стримувати амбіції, не показувати свої сильні сторони. Німці ретельно відпрацьовують свої позиції й полюбляють обговорювати питання послідовно, а не всі відразу. Німецькі партнери схильні до точності, пунктуальності, суворої регламентації поведінки, велику увагу приділяють титулам і званням. Англійці меншу увагу приділяють підготовці до переговорів і вважають, що найкраще рішення може бути знайдено у ході Д.с. залежно від позиції партнера. Вони досить гнучкі й позитивно реагують на ініціативу протилежної сторони. Представники Південної Кореї прагнуть до прийняття рішень відразу після встановлення взаєморозуміння. Вони завжди схильні до логічної послідовності й чітких взаємозв’язків, не люблять абстрактних суджень. Представники країн, що розвиваються, як правило, є складними партнерами у процесі Д.с. через слабко розвинуті традиції сучасної економічної ситуації. Мають звичку до торгу, побоювання, що їх ображають, ними нехтують, втручаються в їх внутрішні проблеми. Тому причиною труднощів і конфліктів у процесі переговорів нерідко є дрібниці, яким інша сторона не надає значення. Представники країн СНД володіють гарним діловим потенціалом, але їм заважає нестача досвіду. Вітчизняні партнери частіше віддають перевагу критиці пропозицій іншої сторони, а не висувають власні варіанти конструктивних рішень. Нерідко через недостатню культуру їх позиція або виявляється надмірно конфронтаційною, або, навпаки, необґрунтовано поступливою. Емоційні крайнощі вітчизняних партнерів одними представниками зарубіжних сторін розглядаються як безумовна ворожість, іншими — як носій вищої державної та економічної мудрості. Таким чином, незважаючи на те, що у світі постійно формується певний стандарт Д.с., існують суттєві розбіжності у поведінці, ступені відкритості й самостійності, відповідальності представників різних країн. Тому в процесі спільної економічної діяльності для керівництва українських ФП важливим є опанування особливостей Д.с. з потенційними партнерами з метою уникнення випадкової образи співбесідника, що може суттєво погіршити ділові контакти.

Внешнеэкономическая деятельность предприятия / Л.Е. Стровский, С.К. Казанцев, Е.А. Паршина — М., 2000; Холопова Т.И. Протокол и этикет деховых людей. — М., 1992; Щекин Г.В. Основы кадрового менеджмента. — К., 2004.